Розділ 17

За вікном сіріло. День потроху згасав, як вуличний ліхтар вранці. Марта лежала на ліжку у квартирі Костянтина й солодко спала. Він сидів скраю й розглядав її при тьмяному світлі з вікна, що потрапляло крізь прочинені штори.

Світле лице з порожевілими щічками вказували на покращення загального стану. Адже востаннє вона була блідою й майже зеленою. Темно русяве волосся тендітно лежало на подушці, злегка сповзаючи на лице. Сухі губи, що рухалися з кожним подихом.

Він сидів поряд і не міг відвести очей. Ось вона, та дівчина що прокралася в його думки. Хоч він старався не думати — його цікавила її доля. І як їй тільки вдалося його надурити? Як він відразу не збагнув. Соромно! Як можна бути таким наївним. А він гадав, що розучився вірити людям, особливо жінкам.

Двояке відчуття гризло його зсередини. Він мав би розізлитися та нагримати на неї за брехню. Але зараз його цікавив тільки її стан. Костя підвівся й взяв плед, що лежав у ногах. Розправив його й вкрив Марту. Забрав пасмо волосся з лиця, заклавши його за вухо, й важко зітхнув. Так важко було й усередині. Незрозумілий вантаж на серці. Наче це він винен у тому, що їй зараз погано.

Костя тихими кроками піднявся на другий поверх, мріючи тільки про душ. Його переслідувала думка про брехню. Він стояв під струменем теплої води, як під проливним дощем. Нахабні краплі потрапляли у вуха й світ огортала ляклива глухота. Костянтин згадав розмову з батьком. Востаннє вони говорили місяців зо два тому. Точніше він вітав його з днем народження, але батько так і не покликав на родинне застілля. Два роки без сім'ї були складними. Рідкі дзвінки мами потай від батька. А він так сумував за її голосом. Вода безжально пекла в очах, скрапуючи донизу. Він закрив очі рукою й повернув кран, припинивши зливу. Ще кілька хвилин стояв у парі, що розповзлась кімнатою й голосно дихав. Унизу було тихо і це навіть лякало.

Костя переодягнувся й спустився на кухню. Увімкнув кавоварку й поліз у холодильник. Йому треба нагодувати Марту і зараз він думав лише про це. Дістав з морозилки курку й поставив бульйон на плиту. Поки кава булькала позаду, він сидів за столиком й дивився на суміжну спальню. Марта все так же мирно спала. Він вже вирішив, що нічого не говоритиме їй. Чи скаже сама? Зізнається?! Принаймні перевірить. Як ніколи раніше він жадав розмови з рідною людиною.

Костянтин встав з-за столу й пішов до коридору, де майже завжди лишав телефон. Дістав смартфон з кишені піджака й набрав матусю. Тихими кроками вимірював довжину кімнати та важко зітхав з кожним наступним гудком, що лишався без відповіді. І ось пищання у слухавці.

Абонент недосяжний. Це й не дивно! Саме час сімейної вечері. Мама не розмовлятиме з ним при батькові. Не хоче проблем для нього ж, та й змушувати батька щоразу засмучуватися не на користь обом.

Костянтин лишив телефон на тумбочці й повернувся на кухню, що вже увібрала в себе аромат мексиканської кави. Налив собі напій й присів за стійку. Повільними ковтками зігрівав своє тіло холодної зими. За вікном хурделило. А зважаючи на те, що лише грудень місяць добігав кінця, чекати весну так рано даремно.

Слідчий ще довго сидів на кухні. Доварив бульйон, перевірив соціальні мережі, вдруге набрав номер матусі, але скинув. Потім ще кілька хвилин сидів у темряві, вимкнувши світло у квартирі. З вулиці до кімнати зазирали нічні ліхтарики й мимовільні гості — відбиття від фар та рекламних щитів. Костянтин майже засинав за столом, але не хотів лишати Марту саму у кімнаті. Підійшов до ліжка й кілька хвилин милувався нею при тьмяному світлі. Його рука сама потягнулася торкнутись її. Він легко провів рукою по щоці й побачив, як її шкіра вкривається сиротами. Швидко забрав руку й затамував подих. Дівчина не відреагувала на його дотик. Костя ліг скраю, в кількох сантиметрах від неї. Заплющив очі й прислухався до її дихання. Воно обпікало його губи. Марта солодко спала й бачила хороші сни, навіть, не підозрюючи як руйнується її реальний світ.

Обоє спокійно спали, повертаючись у снах до найболючіших тем. Марті уві сні з'явилась Настя. І це не на жарт її злякало. Вона схопилась з місця й сіла на ліжку. Підібгавши коліна до грудей, міцно обхопила їх руками. У кімнаті було темно і знадобилось кілька хвилин, щоб пристосуватись до темряви. Сльоза сама скотилась щокою при згадці про сон. Махнувши головою, вона роззирнулась по сторонах. Скраю ліжка тихо сопів Костянтин. Вона закрила рота рукою, щоб не висловити своє здивування криком. Намагалась пригадати, що сталося. Але останнє що зафіксувала її пам'ять, це падіння в обійми Женьки. Його розширені зіниці й розкриті вуста.

Її горло обволокло гидкою плівкою. Тому вона підвелась з ліжка й пройшла на кухню. Набрала води у склянку, яка стояла біля глечика з водою й спустошила її вмить. Вона вже було наважилась зібратись і втекти, поки Костя спить. Але іншої можливості побути біля нього у неї може більше не бути..

Вона повернулася до ліжка. Лягла поряд з ним й заплющила очі, вдихаючи як частіше, щоб насолодитися запахом Кості. Його присутністю, його близькістю.

Костянтин прокинувся зарано він теплого подиху в шию. Підвівся й махнув головою, намагаючись пригадати, як опинився в ліжку поряд з Лисенко. Він почувався втомленим. Ночі як і не було. За вікном починало світати. День не обіцяв бути сонячним як і більшість зимових днів. Щоб пробудитись Костя пішов у душ. Марта добре чула кожен його рух, позіхання, але не розплющувала очі. Прокинулась раніше нього й милувалася, але тільки но він ворухнувся закрила очі й удала, що спить. Тепер, коли його кроки ставали дедалі тихішими й відлунювали десь нагорі. Вона розплющила очі. Перевернулась на спину й потягнулась руками догори. Це, мабуть, найприємніший з ранків, гадала вона. Бо ще не знала, що Костянтин знає трішки більше, ніж їй хотілося б.