Розділ 20

Марта стояла біля клубу і вже втретє скидала дзвінок Костянтина. Збиралася увійти, але для початку вирішила увімкнути диктофон. Смартфон мав функцію вимкнення звуку при увімкненні запису, тому більше наполегливих дзвінків від Кості вона не чула. Телефон лежав у кишені пальто й навіть не вібрував. 

Марта пройшла усередину. Об одинадцятій у закладі лише прибиральниця й охоронці, це вона знала добре. А от чи на місці Альберт, треба з'ясувати. Їй потрібно було перевірити його мотиви. Про які великі гроші говорила Валентина Дмитрівна?! Невже Настя все ж погодилась на продаж наркотиків. 

Марта зупинилася в залі й роззирнулась по сторонах. У приміщенні пахло засобом для миття підлоги з ароматом лимону. Марті подобався цей запах. Свіжості й чистоти, хоча це місце асоціювалося з брудом, якого не відмити мийними засобами. Тарас сидів за колоною у кріслі й, тримаючи у руках телефон, емоційно кривився. Він грав у гру й, навіть, не помітив її присутності. Марта всміхнулася, адже дорослий чоловік нагадував  малу дитину. Вони з Женькою більше іграшки обговорювали,  аніж дівчат. Хіба не дивно, як для тридцятирічних чоловіків. 

Вона тихо підійшла й присіла в крісло навпроти.  Закинувши ногу на ногу, опустилась на спинку крісла. Тарас продовжував тицяти в телефон, не підводячи очей від дисплея. 

— Привіт, — привернула його увагу. Він відповів, а вже потім зупинився й підняв очі. 

— Марто, ти що тут робиш? — запанікував й роззирнувся довкола.

— Я сама, якщо ти про це, — попередила його й усміхнулась. — Альберт на місці?

— А нащо він тобі? — сердито буркнув Тарас, вирівнявшись у кріслі. Відклав телефон у кишеню піджака. Він отримав розпорядження не пускати до закладу слідчих, але ж вона начеб то своя. 

— Треба поговорити. Він сам зацікавлений у цьому, повір — Марта підвелася й зробила крок у його напрямку. Зупинилася біля крісла,  опустивши руку на його плече. — Не переймайся! Проблем не буде. 

Тарас навіть не зреагував. Лишився сидіти в кріслі, майже завмерши на місці. Марта піднялася сходами на другий поверх. Підійшла до кабінету Альберта й увійшла без стуку. Кабінет у нього був стильним. Як й інші кімнати у клубі. Дорогі меблі, великі панорамні вікна. У повітрі пахло їдким тютюновим димом  і трішки ментолом. Марта відчула як вміст шлунка збирається вивільнитись назовні. Стисла губи й ковтнула слину, що огорнула горло в одну мить. 

Альберт сидів у кріслі, що стояло біля вікна. Розкинувшись в ньому, споглядав краєвид за вікном. Парк. Мабуть, це найбільше захоплювало її в цьому місці. Неперевершений вид на парк. Тепер він спочивав під теплою ковдрою.

— Як справи? — мовила вона з усмішкою. Альберт аж підскочив у кріслі. Повернувся й прибрав сигару. 

— Марто,— зазирнув їй за спину. — Якого чорта?

— У справі, — вона пройшла  й присіла в крісло навпроти нього. Альберт стояв поряд спантеличений її появою. — Ти присядь! — мовила зі стриманою усмішкою. — Гадаю, краще поговорити зі мною, ніж зі слідчим.

— Мені немає про що з тобою говорити. Зрадників я прибираю, — грізно відказав їй і пройшов до шафи з випивкою. Дістав стакан та наповнив його віскі. З напоєм повернувся у крісло й нарешті всміхнувся. — А ти сама прийшла. Невже здаватись?

— Помрій. Якщо ти хвилюєшся за свою шкуру, то не варто. Мене цікавить лише смерть Насті. І не більше. Я допомагаю слідчим, але нічого не говорила про твої махінації. Тож пропоную умову: ти мені все розповідаєш, а я надалі мовчу, — схиливши голову набік, Марта подивилась на годинник. 

— Переконала, — зробив ковток, стиснувши губи й продовжив. — Що саме тебе цікавить?

— Настя продавала наркотики?

— Так. Вона хотіла швидких грошей. Але то не я її прибрав, хоч і заслужила, — він говорив з особливим цинізмом. Людські життя для нього нічого не значили. Гроші, гроші. Як же можна думати лише про збагачення, міркувала Марта. З огидою згадувала ті дні, коли доводилось перебувати у клубі.

— Що ти маєш на увазі? — занепокоїлась Марта.

—  Мої клієнти почали скаржитись на якість продукту. Я перевірив і з'ясував, що вона їм дає підробку. Поговорив з нею, ну ти зрозуміла як. Та спільника не здала. Навряд чи сама цим займалась. Мої хлопці добре стежать за порядком, — з гордістю в голосі мовив він й допив віскі.

Отже, спільник, міркувала Марта. Навряд чи Настя довірилась би комусь чужому. Це повинна бути надійна людина, яка знає про неї все. І якщо вона не видала його, то мала певні причини. Але які? Марта не розуміла, і навіть не підозрювала, хто міг бути співучасником афери.

Затримуватись вона не збиралася. Тому підвелася й мовчки покинула його кабінет, але не заклад. Марта повернулася до столика, за яким сидів Тарас й присіла на бильце його крісла. Він здивувався її близькості, відсунувся трішки й зазирнув в її очі.

— Чого ти на мене так дивишся? — заціпеніло мовив він і важко ковтнув.

— З ким Настя була близькою в клубі? Крім мене, — натягнула усмішку й пильно подивилася на охоронця. 

— Ти мене питаєш? — у його голосі відчувався смішок. — Женьку питай. Він же з нею дружив, — засміявся Тарас й підвівся з крісла. Його лице виражало безтурботність. Кивнувши їй, плеснув по плечу й зник із залу.