Розділ 21

Як тільки авто зупинилося біля відділку, Марта відкрила дверцята й чимдуж поспішила всередину. Мовчати усю дорогу було надто складно. Обом. Костя відпустив її без зайвого вагання. Дивився вслід й важко зітхав. Невже це те, що я думаю, турбувався він. Він не може закохатися у неї.  Він вже не розумів чому і на кого саме сердиться. Лише знав, що жодні стосунки між ними неможливі. Дочекавшись поки вона зникне з поля зору, він вийшов з авто. Повільно йшов до відділку. Подумки вже друкував їй характеристику та підписував папери про закінчення практики. Швидше б ця дата, міркував він. 

Марта ледь не забігла до кабінету, на ходу розв'язуючи свій шарф. Лише зараз він здавався їй занадто тісним. Тиснув на горло й ускладнював дихання. Вона прикрила двері і, все ще тримаючи ручку, завмерла у дверях. Повільно видихнула.

— Ти що від вовків гналась? — засміявся Степан, помітивши її стан.

Марта різко перевела очі на нього. Відпустила ручку дверей й натягнула усмішку. 

— Ні, все гаразд, — мовила до нього й пройшла до вішака. Зняла верхній одяг і мимовільно взяла чайник. Набрала води та увімкнула його.

Чайник гучно зашипів, приглушуючи і наче поглинаючи інші звуки у кабінеті. Марта стояла біля тумбочки й чекала поки вода закипить. Дірявила двері, але Костя так і не з'являвся. Здавалося рахує хвилини до його появи. 

— Щось довідалась? — поцікавився Степан і Марта, щоб краще його чути, підійшла до столу. Присіла поряд на стілець й покивала головою.

— Так, є деяка інформація. Костя прийде і поговоримо, — пояснила йому.

Він помітив її схвильований стан. Марта була йому симпатична, але взаємності він не відчув. А от між ними з Костею точно якась кішка пробігла. Його детективний нюх і бажання все знати так і змушувало запитати. Він підсунувся ближче до Марти й мимовільно схопив її за руки.

— Він тебе образив? — зазирнув у її очі зі співчуттям. Марта важко ковтнула.

Його вчинок і питання просто ошелешили. Чому це вона має бути з ним відвертою. Але так мало людей, що можуть її зараз зрозуміти. Принаймні Степанові їй не доведеться пояснювати зайве. І тільки но вона хотіла розкрити рота. Двері відчинилися і на порозі з'явився Костя. Зупинився на порозі й здивовано подивився на них. Точніше з осудом і злістю. Він затамував подих і навіть пропустив кілька серцевих ударів. 

Степан відсторонився від Марти, відпустивши її руки. В цей момент кнопка чайника клацнула. Присутні спрямували погляди на нього. Марта підвелася й почала заварювати собі каву. Костянтин пройшов до кабінету. Зняв пальто й повісив на вішак. З підозрілим поглядом дивився на Марту і Степана. Бажання щось обговорювати відпало враз. 

Він сів за стіл та повернувся до інших справ. Удаючи ніби кабінет порожній. Але спокійно попрацювати йому не дали. Він відчув як злість лоскоче кожне нервове закінчення. Чого тільки дратує цей її тихий і ніжний голос. Розбурхує в нього бажання закрити їй рота і, на жаль, не руками чи словом. 

— Настя була дилером. Працювала з подачі Харченка, — розпочала розповідь Марта. Підійшла й присіла на стілець навпроти Степана.

Костя відклав аркуші й склав руки на стіл, як вчили у школі. Уважно слухав її, кожне слово відлунювало усередині. І вражало його самолюбство все більше. Дівчисько переплюнуло його. Ось що сердило найбільше, тепер він це зрозумів. Відвів погляд й скривився. 

— А ще Настя мала спільника. І разом вони збували наркотики наліво. От такі новини, — зауважила Марта й надпила каву. 

— Геніально! — іронічно відказав Костя. — Які вони всі відверті з подругою Насті. Степане, тобі не здається це підозрілим? — скосив на мить очі на нього, а тоді уп'явся поглядом в Марту.

Вона важко ковтнула й потягнулася до чашки з кавою. Сьорбнула гарячого напою й відчула печіння спочатку на язиці, а тоді й у горлі. Хапнула повітря ротом, але й звуку не видала. Всередині невимовно боліло, але не  в роті. Десь у серці, що обливалося кров'ю наразі. От знову він натякає на щось, думала вона. Чому ж він мучить її? Чого домагається? Терпіти таке ставлення було більше не сила. 

Степан лише знизав плечима. Їх складні стосунки не потребують третього. Хоч би самі розібрались. 

— Потерпіть мене ще трішки, — стиснувши зуби, відказала вона. Спрямувала на нього сердитий погляд. — Розкрию справу і піду.

Костя нічого не відповів. Повернувся до справ. Більше вони не говорили. Усі займалися власними справами. Її слова як на повторі звучали в голові Кості. А Марта так і не  почула відповіді, а хотіла. Хай би вже сказав, що його не влаштовує, міркувала вона. Хвилину тому ледь не поцілував, а зараз готовий розірвати на шматки. 

Вже була майже п'ята. Костянтинові зателефонували на мобільний. На дисплеї висвітився номер друга. Але зараз в нього не було бажання їхати до клубу чи говорити з Іваном. Останні години він розв'язував складне питання, що звучало  в його голові. І був націлений покінчити з його вирішенням.

За чверть до п'ятої він підвівся, прибираючи на столі. Взяв з вішака свої речі та речі Марти. Підійшов до столу, за яким дівчина продовжувала розглядати свої схеми й щось записувати у блокнот, і зупинився. 

— Марто, ходімо, — мовив він, не зводячи з неї очей. 

Вона відвела погляд від блокнота. Повільно підняла голову й подивилася на Костю.