Розділ 27 Фінал

Минуло три місяці

Весна. Цього року квітень був напрочуд теплим. Парк вже убрався у зелені шати. Довкола співали пташки і яскраво світило сонце. Марта збиралася на навчання з особливою прискіпливістю до зовнішнього вигляду. Сьогодні відбудеться конференція з нагоди підбиття підсумків практики. Сам генерал Швидкий прийде відмітити її на ній. Але прийде також і Костя. Його вона чекає найбільше. Відтоді вони бачилися лише кілька разів і то мигцем на судових засіданнях  у справі Скрипницького. Ніконов телефонував, цікавився справами, але не більше. 

Марта відчувала що минулої напруги між ними немає. Легке, невимушене спілкування двох друзів, але не більше. Їй зовсім не хотілося припускати, що так і є. Що Костя нічого не відчуває до неї, крім симпатії.  

Костянтин теж чекав цього дня. Він дав час собі збагнути почуття. Але відстань між ними не змогла розвіяти сумнівів. Він досі не розумів, що відчуває до цієї дівчини. Відчував, що сумує за нею. Не вистачало її смішної гримаси невдоволення, що змушувала всміхатись, навіть коли зовсім не було сил.  Присутності, усмішки, але все ще стіна, хоч і тонка, між ними була. 

Марта прийшла до універу завчасно. Не могла знайти собі місця вдома. Конференція починається о третій. Студенти справно готувались, писали промови про враження від практики, чого навчились, чи справдились очікування. Марта не писала нічого, її промова давно написала в блокноті і завчена напам'ять. Вона написала її того ж дня увечері. Поки рани ще були свіжі, поділилась відчуттями від професії, яка стала для неї особливою. 

Софія й Оксана прийшли пізніше. Помітили подругу біля вікна на самоті й вирішили підійти непомітно. Марта розповіла їм все через тиждень. Дівчата були шокованими й пишались її вчинком. Важко було зізнатись, але вона змогла розповісти усе. Карти розкрито і життя почалось з нового аркушу. Ніякої брехні! 

Перший час відчувала ніяковість, але тепер легкість. Її серце більше не стискалось від страху бути викритою і осоромитись. 

— Марто, — разом покликали подругу дівчата. Вона злегка підстрибнула на місці, озирнулась і помітила дівчат.

— Привіт, — всміхнулась, підійшла й обійняла їх одночасно. 

— Ти чому тут, а не в залі? — поцікавилась Оксана. Студенти вже зайняли місця в актовому залі та чекали на початок. 

— Вас чекала, — відказала вона і всі разом рушили всередину. 

Насправді вона хотіла побачити Костю до початку конференції. Хотіла мати змогу постояти поряд і зануритись у його чорні очі. На сцені під час вручення подяки навряд чи матиме змогу довго стояти поряд, всміхатись і мріяти. 

Вони пройшли у зал і присіли поряд з іншими студентами. Кожен з них вже встиг похвалитися заслугами на практиці. Тож чекали ще привселюдного визнання. 

Марта, крім подруг, нікому не розповідала. Її роль у розслідуванні була значною, адже загинула не чужа людина. Та й Женька стільки разів виручав її, що важко було хвалитись викриттям особливо небезпечного злочинця. Достатньо того, що було пережито. 

 Конференція почалася. Ректор і декан озвучили промови, висловили подяки усім організаціям, що прийняли студентів і вчили їх працювати. Надалі слово взяти представники і нагородження розпочалось. Найактивнішим вручали подяки й подарунки. Нарешті черга дійшла до Марти. 

Коли вона помітила на сцені генерала Швидкого і лейтенанта Ніконова, то напружилася до кінчиків пальців. Особливої уваги привертати до своєї персони вона не любила. Достатньо було щиро подякувати. 

Генерал довго розповідав про важливість професії, про її особливості. Здається присутні поснули, і пожвавішали коли він заговорив про Лисенко. Вона підвелася і пройшла до сцени, як її й просили. Ноги тремтіли й підкошувались з наближенням до Кості. Він подав їй руку і допоміг піднятись сходами. Їх погляди зустрілись і вона нарешті помітила його усмішку. Разом підійшли до генерала і той вручив їй подяку.

— Вітаємо! — прокричав у мікрофон генерал і всі гучно зааплодували. Потиснув руку і навіть обійняв на сцені. Марта зніяковіла. Та не від оплесків. Вона і не відчула відразу як міцно Костя тримав її за руку. Все ще тримав. Не відпускав ні на мить, поки вони йшли від сходів і повертались у зал. Він таємниче всміхався і вів за собою.

— Вітаю, — мовив вже у залі й відпустив руку, провівши до її місця біля дівчат. Сам повернувся до генерала. 

Марта зашарілась. Її рука знову палала від його дотику. 

— А він те що треба, — підморгнула Софія і дівчата засміялися.

Марта не могла стримувати себе. Усмішка натягувалась при одній думці, що він може ось так тримати її руку. Лишати слід на її самопочутті й вже цим робити щасливою. 

Костя сидів попереду і відчував її погляд. Пильний, пронизливий і ніжний. Він теж відчув тепло, яке випромінюється коли вони разом. Можливо щоб збагнути глибину почуттів треба наблизитись, а не віддалятись. 

Конференція закінчилася і присутні з радісним сміхом покидала зал. Все ж практика важлива не лише для студентів. Куратори теж мають шанс проявити майстерність, поділитись досвідом та знаннями.

Марта разом з дівчатами збиралась йти святкувати. Вони зупинились у коридорі й довго вирішували куди б їм піти. Кожен пропонував свій заклад. Марта була згодна на все, або її мало це хвилювало. Повернувшись у бік дверей залу, вона помітила Костянтина. Він стояв поряд з генералом, який весело гомонів з деканом і дивився на неї. Просто, невимушено розглядав її.