4

 У мені все стояло дибки, навіть відстрижене волосся, здається, настовбурчилося від отриманого ґвалту емоцій. Поглянув на купу рослинності, котру з мене щойно обпанахали, і клянусь, бачив, як воно танцювало пристрасне танго з радощів. Чи це наслідок надлишку ендорфінів, отриманих від одного пристрасного поцілунку?

 Я ж пожартував. Думав трохи розворушити її, щоб не глипала на мене так сердито, а вона… Я нахилив голову нижче, поглянув на ширінку джинсів, бо й досі не міг повірити у те, що відчував. Ти ж ба! А я гадав, що мій дружок давно покійник. Заворушився! Від одного поцілунку. Лікар казав мені, що на початках, після травми, з еректильною функцією можуть бути проблеми, але згодом, за правильного лікування та реабілітації, вона може цілком відновитися. І ось тобі! Майже сім місяців я вважав свого вірного побратима стовідсотковим покійником, але один сердитий погляд та пристрасний цілунок створили диво. Або ж потрібно було зробити щось подібне давно, так би мовити, перевірити власну боєздатність, але мені було не до того. Тепер мушу якось віддячити Ірі, вона воскресила мертвого.

Знову поглянув на зістрижене волосся, а тоді в дзеркало. Ірина, справді, здала майстриня. А як з бритвою вправляється. Мої оплески. Це не станком писок шкрябати, тут потрібна вправність і ні йоти страху. Її професіоналізм викликав захоплення. Мені подобаються такі люди. Вони ніколи не підводять. Я навіть забув про свої чорні думи. Всі навколо стверджували, що життя не закінчується в інвалідному візку, але вони ходили на своїх двох, а походи до ванної кімнати не були для них суцільним випробуванням, я вже мовчу про те, аби вдягнутися чи роздягнутися. Сам ти нічого не можеш, принаймні, спочатку, а потім приходять навики. От, наприклад, зістрижене волосся: його потрібно прибрати. Для цього потрібно поїхати до кухні, взяти мітлу та совка, але  перепоною на шляху ставали міждверні пороги, котрі здолати самостійно практично неможливо. Проте, я навчився. В Німеччині лікарі підшукали для мене гарний табір для інвалідів, яких навчали азам пристосування в побуті, мотивували, надихали, вселяли оптимізм. Я їхній ентузіазм поділяв слабо, та й зараз ним не палав, та все ж мусив визнати, що перебування там дало мені багато. Найперше, навчився обслуговувати себе без сторонньої допомоги. Ну, майже, якщо не брати до уваги власну недолугість стосовно побутових справ та стосунки з вертикалізатором, до якого сам нездужав заскочити. Тому Ната вже встигла повернути назад хатню робітницю, яка працювала у мене до аварії, та найняла дужого молодого реабілітолога, що повинен займатися моїм здоров’ям.

Сестрі я зобов’язаний всім. Вона виявилася єдиною, хто без вагань підставила плече допомоги. І це після всього! Ніколи б не подумав. Десь, глибоко в душі, здогадувався, що попри свою несамовитість та різкість, вона має дуже добре серце, і не помилився. Інша б, на її місці, пройшла повз, ще й плюнула б в писок, але не Ната.

Я запхав її до божевільні після смерті батька, а вона віддячила безмежною жертовністю. Усе, щоб ми не діяли в цьому життя, обов’язково вернеться нам сторицею. Це я знаю точно. Жоден багатомільйонний спадок, жодна копійка з цього спадку, не вартувала справжнього плеча підтримки.

Ах, волосся! Його ж потрібно прибрати, бо робітниця прийде тільки завтра. Я три дні як повернувся з Німеччини. Зовсім нікого не хотів бачити, крім Нати. Уявлення не мав, що робити з бізнесом, як вправлятися з готелями, та чи варто взагалі це робити. Мрієнко, мій заступник, який перейшов до мене після раптової смерті батька, чудово з усім вправлявся. Та й Ната не давала загнутися батьковій справі, бігала скрізь та всюди, аж диву давався, як її Гожий ще власноруч мене не прибив.

Волосся! Я під’їхав до порогу, виконуючи маніпуляцію, котру вже встиг на практикувати в таборі та повторити вдома декілька разів. Поки що мав  візка, призначеного для хатнього користування, але згодом планував придбати  іншого, який дозволяв би, більш-менш нормально, пересуватися на вулиці. Я обхопив великі задні колеса руками, прогнувся трохи назад та зробив різкий випад. Передні, маленькі коліщата піднялися, один різкий рух вперед і я поборов вершину, яка ще декілька місяців тому здавалась нездоланною. Благо, завдяки реабілітації міг виконувати елементарні речі, хоча на самому її початку взагалі не розумів, нащо я все це роблю, адже на ноги більше ніколи не стану. Про емоційний стан годі згадувати. Я хотів померти незліченну кількість разів, суїцидальні думки навідуються з періодичність два рази в день, коли приходив час лягати спати та вставати зранку з ліжка.

На шляху до кухні переді мною знову постала вершина з міждверного порогу, котру здолав без проблем. Ноги німі, але сила в руках поступово поверталася. Я практично відновив колишню форму, здобуту завдяки заняттям з бойового гопака, дзюдо та звичайним відвідуванням спортзалу.

Взяв у кутку, за кухонними шухлядами, совка та мітлу, поклав їх собі на коліна і подався назад тим самим шляхом з перепонами. Я помітив, що труднощі мене загартували. Сам собі хотів довести, що не буду тягарем для сестри та оточуючих. Що мене не потрібно жаліти, постійно опікати, дбати. Я можу все сам. І в бізнес я повернусь, але згодом. Мабуть, Іден саме тому і приїхав, щоб подивитися на мене та вирішити, чи годиться інвалід в подальші партнери, чи час шукати шляхи для відступу. Він був партнером батька, який дуже прагнув з нами породичатися, але Ната не мала такого бажання, тому викреслила зі свого життя геть усю рідню, лиш з матір’ю зрідка спілкувалася, якої також уже нема. Страшний рік у нас всіх видався, повний трагедій та розчарувань.

Я скрупульозно зібрав волосся на совок, навіть надував його вивезти у смітник, що знаходився на кухні, але передумав. Дорогою міг вивернути все, що зібрав. Хоча, зараз я перебував у такому емоційному піднесенні, в якому дуже давно не перебував. Перед очима постійно стояв синьоокий образ шатенки, що втаємничено всміхалася у дзеркалі, а пустотливе темне пасмо грайливо падало на плече, спускаючись у виріз блузки. Гарна жінка, але не моя. Та й нащо я їй здався. У неї чоловік, салон, клопоти… Декілька місяців тому навідував її, щоб дізнатися чи не знає вона щось про сестру, бо та примудрилася втекти з божевільні, куди я її запхнув, щоб не ділити батьківський спадок. Як і очікувалося, Іра нічого не розказала, бо сама нічого не знала, а сестра весь цей час сиділа у Захара під пахвою, практично  під моїм носом. От, недаремно приказка, якщо хочеш щось сховати, то поклади це на видному місці, правдива. Вона точно про мене, сестру у себе під носом я не помітив, варто було їй лиш змінити колір волосся.