6

 Чудовий сонячний ранок, що зазирав у всі вікна нашого з Ігорем помешкання, не приніс бажаної правди, проте зухвало підкинув нових проблем. Вчора мій благовірний повернувся додому поночі, від нього знову пахло алкоголем, а також цигарками. Ігор ніколи не курив. Взагалі. Відчував огиду до тютюну, тим паче, батьки з малку прищеплювали культуру здоров’я та спорту. Я не могла зрозуміти, що з ним відбувається, і оскільки ввечері не вдалося поговорити про проблеми насущні, вирішила зробити це зранку. Краще б я вчилася мовчанки у Ганнібала Лектера, а для стовідсоткового ефекту не завадив би намордник, яким йому затулили писок (фільм «Мовчання ягнят», 1991 року, в головних ролях: Ентоні Гопкінс, Джоді Фостер) Ніколи б не подумала, що десять років шлюбу може перекреслити один сонячний день, вірніше низка подій, вчинків, слів, накладених один на одного. Такий собі гамбургер вийшов, помежований гірчинкою.

 Сьогодні була субота, моя «Орхідея» цвіла скороченим робочим днем, а адміністратора Оксану я ще вчора попередила, що в салоні не з’явлюсь. Цей день хотіла присвятити вирішенню нагальної проблеми, що визріла в моїй сім’ї. Спозаранку піднялася, зготувала сніданок, присмачений улюбленими Ігоровими  оладками, наповнила квартиру пряно-гіркуватим смаком кави, вичікуючи, коли ж підніметься з ліжка мій ненаглядний. Я справді хотіла йому догодити за сплачений кредит, проте побачивши вчора п’яним та нікчемним, нутро вкотре заточив черв’ячок сумнівів. Невже подібне благородство могло стосуватися Ігоря? Дивно. Це все було надзвичайно дивно.

Близько десятої, коли я встигла не тільки зварганити сніданок, а й видраїти кухню з нервів, бо невідомість не давала спокою, перед очі явився запухлий, з кілометровим амбре нудотного перегару,  рідненький чоловік. Як спав  в білих трусах, так і причалапав до кухні в пошуках рятівної рідини. Не звертаючи на мене уваги, поліз в холодильник, дістав пляшку мінеральної води, яка жила там на постійній основі, оскільки Ігор любив нею оздоровлятися, відкрив та й почав пожадливо цмулити, закинувши голову догори. Я байдуже кинула оком на гарне підтягнуте тіло, від якого колись мліла, і зрозуміла, що жоден гормон в мені не вшкарив польку, споглядаючи випуклі м’язи на руках та підтягнутий прес. Проте,  якщо Ігор не зав’яже із згубними звичками, його фігурі Аполлона, як і бізнесу, настане капут.

- Каву будеш? – тональність мого голосу вражала рівністю. Аж сама здивувалася.

Чоловіка вистачило лиш на безладне мукання та схвальне кивання голови.

- Сніданок? – веду далі, пораючись біля кавомашини.

Ігор любив міцну каву з вершками, але без цукру, бо то підступний, ворожий спецагент на боках ідеального торсу, хоча мучне періодично наминав.

- Ні, - покривився він, ніби згадка про їжу автоматично викликала рвотний рефлекс.

- Ігорю, ми вчора трохи перегнули палку, коли сварилися, і якщо  сплативши кредит, ти вирішив таким чином вибачитися, то не варто було. Мені, звісно, дуже приємно, але ти казав затягнути паски, а тут така щедрість, - випалила я на одному подиху. Навіть полегшало. І тягар з плечей впав, і ніяковість за вчорашній скандал, наче розвіялася, бо зачинщиком кіпішу все ж виступила я.

- Який кредит? Ти про що? – спантеличено кліпнув сірими почервонілими очицями ненаглядний, пропікаючи в мені дірку розміром з Сахару.

- За вишеньку, - боязко шепнула я.

Ігор так люто зиркнув на мене, немов збирався викинути у вікно, а ми ж недавно його поміняли. Встановляли новий кухонний гарнітур, а вікно не  вписувалося у загальний дизайн, тому поставили нове, насиченого шоколадного відтінку.

- Я не платив.

- А хто ж? – настав мій час вмиватися подивом.

- Не знаю. Може батьки або твої мажорки, - припустив він, хапаючи філіжанку з кавою.

Постійно називав Катю і Нату мажорками, хоча там ними і не пахло. Якщо Ната справді народилася в заможній сім’ї, від якої потім втекла, то Катя, вважай, половину життя прожила в селі. Оце тільки Андрія на роботі зустріла та вийшла заміж, він був її безпосереднім керівником.

- Ні, не вони. Я питала, - з нічев’я бренькнула я, і пошкодувала за вчиненою дурістю.

- Іро, що ти мелеш… - він вмовк. Дивився на мене пильно довгі, нескінченні митті, гіпнотизував мутним сірим поглядом, який спалахнув блискавицями божевілля. – Сука, підступна підстилка! Завела когось на стороні, а тепер хочеш викрутитися. Хто він?!

Я не зрозуміла, що сталося. Як і коли? І що я такого сказала крамольного, окрім правди? Проте, чоловік підскочив до мене, однією рукою обхопив волосся на потилиці, а іншою стиснув шию. Я реально почала задихатися, безвольно хапаючи рятівне повітря ротом. Його катастрофічно бракувало. В очах стрибали яскраві спалахи болю, що всівся у потилиці та різко перепливав у шию. Не могла щось заперечити чи виправдатися, слова задушила сильна чоловіча рука, схожа на розпечені лещата.

- Давно? Я питаю давно?

Він струсонув мене, напевно не розуміючи, що я не можу відповісти через клешню на шиї, тут хоч би втягнути повітря, щоб не знепритомніти.

- Я дав тобі все, - шипів Ігор мені в обличчя, обдаючи нестерпним смородом з рота. – А я все думаю, нащо їй така дорога машина? Як вона буде кредит платити? Гадюка підступна. Вирішила зробити чоловіка рогоносцем?

Перший ляпас стряс пекучою неочікуваністю так раптово, що навіть болю не відчула, але другий швидко показав – як потрібно боятися розлютованого чоловіка. Він тримав моє волосся і бив. Точно не порахувала б, скільки ляпасів отримала, усі прийшлися на ліву щоку, а контрольний удар кулаком повалив мене на холодні італійські кахлі, котрі ми прискіпливо удвох вибирали. У роті відчувався металевий присмак крові, яка багряними квітами впала на світлий керамічний квадратик та буйно розцвіла. Я пильно слідкувала за краплями, немов вони втримували мене на межі здорового глузду. За чоловіком не слідкувала, чула ляскіт його босих п’яток підлогою, злостиве гупання дверних стулок, люте ричання, ніби й не людина видавала ті страшні звуки.