10

Сьогодні я всіх відпустив, просто попросив не приїздити. Назар по обурювався для годиться, а я ж знав, що йому їхати за місто далекувато і незручно. Ніна Всеволодівна була щаслива отримати  неочікуваний вихідний, котрий збиралася присвятити онукам. Поділилася зі мною на радощах. Їй сподобалося нове житло. Воно й мені подобалося. Я не відчував себе тут закутою царівною, бо на роль лицаря претендувати не міг. Через величезні вікна вітальні, котрі лишилися без гардин, бо попросив їх зняти, виднілася кипуча робота на новобудові. Фундамент уже готовий. Тепер йшли підготовчі роботи для зведення зруба, але бригадир дотошно пояснював, що з цим треба почекати, щоб фундамент всівся. Я чекати не міг. Не хотів. У червні будинок повинен стояти. Тяжко зітхаючи, Степан Богданович, змирився і взявся підганяти своїх підлеглих.

         З легкої руки Захара та Мазура, я почав втілювати в життя мрію батька про будинок. Тепер це стало і моєю мрією. А Ната радо її підтримала, на що я зовсім не сподівався. Чорні думки переключилися на будинок мрії, потім Мрієнко почав надзвонювати і надсилати інформацію по готелях та розважальному центрі, будівництво якого активно просувалося завдяки підтримці Мазура. Саме він допоміг організувати мій переліт до Німеччини після аварії, і гадаю ця послуга була не мені, а Захару.

         Олег Михайлович - давній знайомий батька, монополіст в області «зеленого світла», якого я дуже хотів захапати в інвестори, проте аварія відкинула плани далеко назад. Аж тут він сам подзвонив. Без Захара не обійшлося, я знав це напевно, але Гожий не зізнається у своїй причетності. У нього були темні справи з Мазуром, за що той його дуже поважав.

         Свого часу, батько разом з ним узяли ділянки під будови у Козині, селищі міського типу, де товстосуми будували для себе елітне житло. Мазур побудував, а батько не встиг.

         Майже два місяці тому, цей статний, самовпевнений чолов’яга під шістдесят зустрів мене під клінікою і звернувся з пропозицією.

- Владе, бачу, ти взявся щось будувати на ділянці в Козині, - хитро почав він, височіючи наді мною, наче чорна хмара. Я тої митті насправді захвилювався щодо його намірів, бо був не в тому становищі, щоб відбити удар, якби він відбувся. – А ще я чув, що ваше будівництво розважального центру потроху глухне.

- А ви хочете допомогти? - глузливо бренькнув я, задираючи голову, аби глянути на співрозмовника.

Мусив примружитися, бо сонце нахабно сліпило очі. Ми говорили з Мазуром на вулиці, між автівками, його та моєю. З мого боку стояв розгублений та сполоханий Назар, а з Мазурового – водій та кремезний охоронець.

- Хочу.

- А з якої радості така щедрість?

- Бач, Владе, твій батько правильно виховав тебе та сестру. Ви самостійні, тримаєтеся один за одного, не просрали надбане ним, а я хороший бізнесмен, зате батько нікудишній. Дітей наплодив, і дармоїдів з них виростив. Тепер пожинаю плоди, - він пустив очі додолу, хоча говорив впевнено. Тільки до чого хилив, втямити я не міг. – Мій син вважає, що зможе стати не гіршим, аніж я, а може навіть успішнішим чоловіком, проте жилки цієї в ньому нема. Він попросив у мене гроші, щоб вкласти у власну справу, якийсь стартап, але я сказав, що дам ці гроші, якщо він вкладе їх у справді перспективну справу.

- І ви хочете, щоб він вклав їх у мою справу.

- Так, Владе. У тобі я впевнений.

- І візок вас не хвилює? – зухвало хмикнув я.

- А чого він має мене хвилювати? – Мазур насупив рідкі брови, у яких пробивалася сивина. – Може, він хвилює тебе, а мене аж ніяк. Я ж добре знаю, якщо ти взявся за справу, то доведеш її до кінця. Вітя так вас виховав. Що тебе, що сестру… До речі, хай зав’язує з цією біганиною, а то так і народить між перебіжками.

Хотів бренькнути, що я її не змушую, але проковтнув цю безглуздість. Вона змушена це робити, щоб втримати на плаву батькову справу.

- Вже зав’язала. Захар відправив її в декрет. Примусово.

- Любить, - весело реготнув Мазур.

- Любить, - підтвердив я.

- То що скажеш? – він пильно вдивлявся у мій перекошений фейс.

А що тут сказати? Наче я міг відмовити. По-перше, таким людям не відмовляють, по-друге, у нас не стояла черга бажаючих вкластися у будівництво центру.

- Мрієнко надішле пропозицію вашому синові. Я ж правильно розумію, він не повинен знати, що ви приклали руку до його намірів.

- Я ж казав, що Вітя добре тебе навчив. І злазь із свого поверху, перебирайся на природу. Захар казав, що ти скоро завиєш там.

- Куди? – я навіть смикнувся у візку.

- До мене в Козин. Будував дітям дачу, думав будуть там з друзями відпочивати, а вони пляжі заморські шукають. Тьху! – Мазур остогидло сплюнув на асфальт, виказуючи зневагу до вподобань чад. Якщо не помиляюся у нього їх було троє. І всі від різних жінок. – Там тихо, будинок великий, і твою ділянку з вікна видно.

- Пропонуєте послугу за послугу, - самовдоволено вишкірився я.

- Ми з тобою ділові люди, добре знаємо, що інколи послуга цінніша за будь-яке золото.

- А іноді вона на вагу золота, - нахабно додав я.

- Ех, нема Віті. Він онучці не натішився б. А ти цінуй сестру, вона попри все не кинула тебе.