А тиша мовчить надто голосно

Плаче душа

Чи ти знаєш як плаче душа?
Може чув як на друзки її розриває?
Вибач... звичайно - вона ж чужа!
Не своє як болить - не зважаєш.

Не підкажеш як втримать її?
Бо ж як ворон з грудей вилітає
Й розправля чорні крила свої...
Ой...пробач - то ж чиясь пропадає.

Не зважай, як завжди, розберусь
Здуру то запитала - це ж треба!?
Хочеш досвідом цим поділюсь?
Скористайсь як впаде й твоє небо.

Тисни руки міцніш до грудей
І тримай так щосили, до болю -
Аби втримати в царстві тіней
Ту, що в відчаї рветься на волю.

Знаєш... майбуть що правда твоя -
Треба з серцем її виривати -
Наплювать, що то рідна, своя...
Кажуть - вкупі дешевше ховати.

Мовби все зрозуміло... Проте...
Як стають за секунди чужими?
Сіють це чи бур'яном росте?
Мо' нашіптують так херувими?

Де за підлість вручають диплом?
А за вбивство душі - нагороди?
Вчать по головам йти напролом
Й ніж у спину стромлять за нагоди?

Не кажи... Вже не справиш ніяк
І не вмру - я і б більше стерпіла.
Просто дивно. Навіщо аж так?
Ось цю ницість... я не зрозуміла.

Подобається

#3195 в Різне
#843 в Поезія

Відредаговано: 03.01.2021