Розділ 12

Безлюдна вулиця. Я лежу на тротуарі. Сіла. Все тіло віддалося біллю. Що таке? Поглянула на руки – вони старечі, зморщені, у вікових плямах, трохи трусяться. Оглянула одяг: сині прості капці, коричневі тканеві панчохи, спідниця із сірого полотна, біла в квіточку блузка, світла хустка на голові. Поруч палка з ручкою та полотняна торбинка. Спробувала встати, виявилось, що зробити це важко – сил немає. Літня жінка в тілі якої я опинилась була квола. Оглянула місцевість. Окраїна міста, трохи далі за спиною починаються злощасні склади. Впізнала дорогу. Сюдою я їхала на таксі, вийшла за тим поворотом. Повернула голову в інший бік. Пусто, людей немає. Полудень. Куди всі подівались? А ні, хтось далеко іде в мою сторону. Напружила старечі очі. Жіноча фігура швидко наближалась. В трьох метрах від себе побачила Настю!

- Вам допомогти? – Схвильовано присіла вона біля мене.

- Так, дитино, допоможи, бо впала, а встати не можу.

Дівчина підхопила мене ззаду під руки і легенько підійняла. Я заохала – все заболіло. Ох, уже ця старість! Вона подала мені палицю в руки. Літня жінка виявилась ще й згорбленою.

- Дякую, дитино.

- Будь ласка, бабусю! Підкажіть ще мені, бо я трохи заблукала, як  пройти за адресою. – Вона назвала цю адресу.

- Не підкажу!- Серйозно промовила я. – Немає туди чого йти! Там люди пропадають!

- Бабусю, у вас все гаразд? Ви щось таке кажете.

- Правду кажу! Злодії там. Людей заманюють і на органи розбирають.

- Ви мабуть, телепередач передивились!

- Нічого я не передивилась, точно кажу тобі!

- Звідки Ви знаєте?

- Бо я цей, як його? – Подумала, що треба відповідати образу старої  бабусі. – Екстра-секс.

- Екстрасенс! – Виправила вона мене, розсміявшись.

- Точно.

- Ну і насмішили Ви мене!

- А хочеш про тебе розкажу?

- А давайте!

Я уважно на неї поглянула, нахмурила брови, закрила очі, потім відкрила і почала.

- Ти сирота, живеш сама, звати Настя.

- Звідки Ви…

- Маєш хлопця з яким зараз посварилась. – Зробила задумливий вигляд обличчя. – Іваном кличуть. Так?

- Так. – Настя від переляку рот розкрила.

- Зараз буде тобі дзвонити, візьми трубку.

Дійсно, моя вистава пішла, як по нотах. У Насті в кармані задзвонив телефон. Вона з переляканим виразом обличчя подивилась на мене, потім на телефон, потім знову на мене.

- Відповідай йому. Раз дзвонить, значить щось важливе.

Дівчина натиснула кнопку прийому.

- Алло. – Стиха проговорила вона.

- Настю, пробач мені! Я не правий і дуже сильно тебе кохаю! – Звук в телефоні був налаштований на максимум, тому я теж чудово чула, що він говорить. Настя слухала, а сама дивилась на мене. – Настю, ти чуєш мене?

- Так, Ваню, чую.

- Де ти?

- Іду на співбесіду.

- Не потрібно, не йди. Я тут зателефонував своєму товаришу, а він своєму. Той має власну оптову фірму з продажу продуктів. Він зараз якраз шукає торгового на цукерки. Я за тебе поручився. Тебе візьмуть. Зарплата гідна, умови нормальні, ніхто не образить. Але ми маємо прийди до нього на співбесіду за три години. Давай повертай назад, шукай метро, я тебе на станції Либідській чекаю.  Настю? Алло? Ти мене чуєш? Чого мовчиш?

- Чую Ваню. –Вона подивилась на мене, я похитала головою у знак згоди. – Добре, скоро буду. Чекай. – Настя натисла кнопку відбою

- Бачиш, дитино, все гарно складається. Тільки ти повертай і йди звідси.

- Дякую вам, бабусю. Може Вам чимось допомогти. – Вона потягнулась до гаманця в кишені.

Я перехопила її руку.

- Не треба.- Посміхнулась лагідно. – Ти вже мені допомогла. Ступай з Богом!

Настя, розвернулась і пішла. Вона ще раз озирнулась на останок. На шокованому обличчі майнула посмішка. Я махнула їй рукою і відійшла на газон в тіні дерева. Коли бабуся знову знепритомніє, то хоч не на сонці. Світло перенесло мене назад.  

Я знову на тому ж ліжку. Поруч ліжко Насті пустувало. За дверима щось відбувається, якийсь крики, звуки боротьби. Враз зачинені двері вилетіли з завіс. Хтось вибив їх з ноги. В кімнату зайшов з пістолетом в руках спец призначенець в балаклаві. У військовій формі, з бронежилетом, високими, шнурованими, армійськими чоботами. Він швидко оцінив ситуацію і промовив рацію, зачіплену на жилеті.

- Об'єкт знайдено, жива!

Він опустив зброю та підійшов ближче.

- Ти як?

- Нормально.- Видихнула я.

В кімнату забіг зблідлий Алекс. Він відштовхнув вояка і кинувся до мене.

- Господи, дякую! Жива! –Він обійняв мене, покриваючи обличчя швидкими поцілунками. – Що вони тобі зробили?- Він провів пальцями по синцю на щоці і подивився на розбиту губу.

- Нічого серйозного Алекс, все гаразд!

Він швидко почав розстібувати паски, які мене тримали. Справившись з останнім підхопив на руки і притиснув до себе. Алекс виніс мене з кімнати. В приміщені, де проходила співбесіда була купа людей. Спецпризначенці і кілька поліціянтів. На підлозі лежали скручені Рост, амбал і лікар.

- Тут була дівчина Настя! Де вона? – запитала схвильовано я .

Алекс поглянув на спец призначенця, що стояв над Ростом. Той злегка стукнув його ногою в живіт

– Тебе запитали. – Сказав він грізно.

- Не було тут ніякої Насті! - Простогнав він.

- Так, дійсно не було.  - Сказав поліцейський, що обшукав стіл. На столі лежало чотири паспорти. – Тут три паспорти жертв не рахуючи Алевтини Сергіївни. – Він підійняв вище мій паспорт. – Всі молоді жінки, які рахуються безвісно відсутніми, але жодної Насті серед них немає.

Я полегшено видихнула. Разом з тим, пожалкувала, що не можу повернутись назад в минуле Роста і придушити його, поки він спить. Дар потрібно використовувати на благо. Нажаль, і тим жінкам не зможу допомогти. Занадто пізно.

В машині я плакала на руках Алекса, а він погладжував мене по голові, заспокоюючи. Виплакавшись, я витерлась серветкою, яку він подав.