А я тебе кохала...
Вітер все ще ганя поїзди...
Я в коханні, втопитись хотіла,
Та з скали, як завжди, полетіла.
Як так вийшло, що я тут спокійна?
Як так вийшло, що я тут сама?
Як так вийшло, що я не купалась,
У коханні свому до рання?
Як так вийшло, що вітер ганяє,
Неслухнянії ті поїзди?
Як він в небі лише підганяє,
Самовпевнені ті літаки?
Як так вийшло що ти десь далеко,
Ти мене залишив, і покинув.
Не хотіла твоєї любові,
Не потрібно обіймів міцних,
Не хотіла я в тебе нічого.
Лиш на праведний путь навернуть.
Якщо ти зійдеш тихо з дороги,
Я в коханні своїм розіб'юсь.
Я як птиця та тиха і ніжна,
Не розправлю я втомлених крил.
Не обженуть крила, ті хмари,
Які розбива літаки,
Повернуться на місце всі зорі.
Я в коханні своїм розіб'юсь,
Та ти знаєш, я просто спокійно,
Зі скали я спокійно впаду.
Я тихенько тобі розкажу,
Почуття свої сонні й милі.
Не почую від тебе "моя".
У промінні у прозорім й красивім,
Не відповім я тихенько "твоя".
І навіть ті зорі, що стали на місце,
Вони тихо собі упадуть,
Небо впаде на землю,
І звісно, я в коханні своїм розіб'юсь,
Та для тебе усе буде добре,
Вітер все ще ганя поїзди,
І буде підганя,
Самовпевнені ті літаки.
Та мене лиш не буде вже більше,
Я тихенько собі відійду,
Розіб'юся в коханні навічно,
І усмішку свою натягну.
#3032 в Сучасна проза
#3061 в Різне
#789 в Поезія
Відредаговано: 21.02.2021
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
