Глава 1

— Моя крихітка готова до дорослого життя? Хоча що я кажу, ти з дитинства вже доросла і самостійна. — щиро усміхнувсь батько слідкуючи за дорогою. — Я був проти тебе в твої десять віддавати в чужі руки, але твою матір не... — велика пауза.

— Я тебе розумію, але мені зараз ніяково. Мама так і не заговорила зі мною... І так скоро ще не заговорить, мені здається. 

— Знайшла чим переживати, Лізо. Зараз головне щоб ти отримувала задоволення від свободи, тільки користайся цим розумно. Не заставляй свого старика переживати. — приємна усмішка охопила обличчя

— Ти в мене ще молодий, не кажи так! 

Справді батько завжди мене шкодував, але піти проти мами ніколи не наважувався, адже знав що це даремно згаяний час, вона і так зробить так як їй заманеться. Пам'ятаю, коли матір забажала відправити мене в гімнастичну школу, тато хотів відмовити її, але все марно і десятирічна Ліззі пішла у самотнє життя. 

— Ну ми приїхали, давай я допоможу тобі з речами. — взявши дві валізи попрямував в височезний будинок.

— Ну привіт, нове життя! — прошепотіла собі під ніс і стала дивитись в далечінь.

— Гарне сьогодні небо, чи не так? — від неочікуваності я навіть трохи налякалась. Повільно обернувшись я побачила силует незнайомого чоловіка. Чорне акуратно заглажене волосся назад, майже виблискувало, напевне забагато гелю на ньому. Також я замітила, що сам чоловік був одягнутий дуже стильно і дорого, чорний костюм і не так підходящі сніжно-білі кросівки. 

— Емм... Так дуже гарне. — ледь видавила ці слова, відвівши погляд з його карих очей знову перевела погляд на рожеве небо.

— Ти тут живеш? Раніше не замічав тут тебе, що дуже дивно. — вимовив це, ніби в цьому районі всіх знає.

— Як ми швидко перейшли на "ти", можливо я така непомітна і мене важко помітити! — глибокий погляд в його очі і я даю відбій, склавши руки перед грудьми прямую в під'їзд в який декілька хвилин зайшов мій батько і тільки чуй в слід:

— Я б все рівно помітив твої очі! — на декілька секунд я зупинилась, чомусь на моєму личку появилась дурацька посмішка, після того я продовжила йти. Зайшовши в середину, я зрозуміла що не знаю не те що в яку квартиру йти, а навіть на який поверх піднятись. Все ж таки, двері ліфта відчинились і з них вийшов батько.

— Де ти пропала? Твої речі вже в квартирі, до речі в тебе чудова сусідка, думаю ви подружитись! Ось твій ключ, квартира 50, 5 поверх. Щасти, донечко! — поцілував в лоб і розтворився поміж холодними стінами. Я навіть не могла з ним нормально попрощатись, адже після того як він вийшов на вулицю почулось як двері від авто закрились і авто вирушило з місця, не розуміючи таких дій з сторони батька я пішла на пошуки нового житла. 

Дібравшись до квартири хотіла відчинити двері ключем, але вони і так виявились відкритими. Зайшла всередину і перше що кинулось мені в очі моє валізи посеред коридору, але мої роздуми перебила висока блондинка.

— Привітик, вітаю в Києві, малишка! — привітно простягнула руку — Я Каріна! Переодягайся, сьогодні ми підем на вечірку!

— Ліза, емм... я планувала відпочити, адже дорога вел... — не встила й договорити, як дівчина мене схопила за руки і потягнула в сусідню кімнату

— Не хочу чути відмов, ти краще допоможи мені вибрати наряд!  Чорне чи обтягаюче червоне? — спитала поклавши руку на підборіддя.

— Справді я не можу піти з тобою... Вибач... — зробила засмучене личко, ніби мені і справді дуже шкода.

— Невже ти можеш мене засмутити в перший день знайомства? Ліззі, я обідилась! — склала руки перед грудьми в знак образи і надула нижню губу.

Декілька секунд я думала, адже я розумію що не вмію коректно поводитись в великій компанії, а бути "сірою мишкою" не дуже хотілось, але неочікувано для себе я вимовила такі слова:

— Червоне... Червоне краще — одразу розвернулась та попрямувала в коридор, але тим часом як виходила, додала:

— Надіюсь, ти мені також допоможеш вибрати наряд — в відповідь почула тільки легкі оплески. 

Наступна година обійшлась мені тим, що я весь час розбирала свої величезні валізи і тільки прилягла на своє ліжко до мене в кімнату різко ввійшла Каріна. На ній була та сама сукня, яку я їй порекомендувала і яскравий макіяж. Поглянувши на мене на її обличчі помітно зникла радість.

— Нам треба за двадцять хвилин виходити, а де твій макіяж, де твоя сукня? Лізо, не розчаровуй мене!

— Вибач, я тільки що розібралась з валізами... Мені не потрібно багато часу на приготування, я й за десять хвилин буду готова! —  впевнено відповіла, хоча не була на всі сто впевненою в своїх силах.

Після того як сусідка вийшла з моєї кімнати, я почала метушитись біля своїх речей і те що було акуратно поскладано літало по всій кімнаті. Нарешті я вибрала темні джинси і чорну майку, з верхнього одягу я взяла джинсову куртку. Зібравши своє довге чорне волосся, я вийшла на зустріч Каріні, яка йшла навпроти і несла велику косметичку.

.— Дорогенька, в тобі дечого не вистачає — поставила косметичку і стала оглядати мене — Точно, я знайшла твій недолік — витягнула червону темну помаду — Обов'язково губи намалюй, це підкреслить твій образ! 

Сонце вже давно зайшло за обрій, ми з Каріною сіли на таксі та вирушили до нових пригод. До місця призначення ми прибули через двадцять хвилин. Вийшли ми з автомобіля, як до нас підійшла група з декількох людей. Всі були вже під дією алкоголю, а може і не тільки. 

— Всім привіт! — голосно і радісно сказала Каріна, можна було побачити, що вона любить бути в центрі уваги, але сьогодні вона вирішила при всіх озвучити і познайомити мене з усіма. — Це моя нова сусідка Ліза! Думаю ви подружитесь з нею! — я зніяковіло помахала рукою і навіть мені вдалось що вимовити подібне до "Привіт".

— Ти бачу ще молоденька, скільки тобі років? — ледь вимовив один кучерявий хлопець з компанії.

— Максе, посадять! — почулась відповідь незнайомої дівчини. — Чи не так? — присікпливо поглянула на мене