І НЕХАЙ ТЕЧЕ ВОДА

Пройшло 3 місяці, мені це все нагадує літопис, просто літопис людини. Слова, що чіпляються за інші слова, як всі в цьому світі за своє життя. Різниця в думках… Складно пояснити свої думки. Це ніби на одну долю секунди зрозуміти масштаб Всесвіту з найменшими атомами, ніби пульс від удару невидимого серця. І не мати змоги це розповісти, розповісти про те, що відчував… Що важливіше, переродження, реінкарнація думок всесвітів нейрона одного мозку нескінченної довжини. Мільярди зв’язків нового народження, думки людини істоти Бога Всесвіту. Геніальність думки в її гранях, і немає значення їхня кількість, різниця в якості огранки і наповненості каменю істини. Скільки людей, стільки каменів, огранок і оправ, камінь можна приховати за гранями і кольорами,  лиш перші промені світла падають на грань, як відразу відкривається суть…. відображення всіх світів і всесвітів в одній-єдиній грані. Відображення в тілі буття, матерії, Всесвіту, найскладніших систем, найдрібніших часточок – і є те, в чому ми живемо.

Ми і є ВСЕСВІТ.

Мої думки – це моя карма, мої думки – це кров на кінці меча, це блакить, що лягає в небесному зареві із легким подувом вітру, це краплі, що зриваються з холодного розуму мого меча  і летять в далечінь гладі часу, їх не зрозуміють інші. Я один, не маючи нічого – маю все, і навіть будучи злиденним я буду багатим. Зараз не про думки чи розум йдеться. Це щось інше, це погляд бачення суті, єства, істини, далечіні… Це дзеркало мільйонів кольорових світів тієї одної людини. Я бачу порожнечу в очах, я не бачу нічого, бачачи розмаїття світу, неба, і імли в очах перехожих. Я бачу обрій, я бачу край прірви. Не для себе, для мільярдів світів, віддзеркалених в нескінченності мрій, поглинутих різнокольоровими озерцями…

Найближчі покоління – це реінкарнація тварин, бездумних динозаврів, які вимерли багато років тому…