Абсурд
ЗА МЕЖЕЮ ВІЧНОЇ ТЕМРЯВИ
Він пам’ятав момент, він бачив те, про що смертні не уявляють. Його пам'ять все менш туманна, а думки світліші. Він той, хто помирав тисячі разів, і кожного разу він помирав із посмішкою, він розумів, що його душа – це місце, де ніколи не буває світла, і цей світ все більше поглинається нею. Дуже скоро він стане частиною того мороку, що живе всередині оболонки. Клац… Тік, тік, тік, тік… На годиннику за п’ята північ. Почалось те, що не може зупинити ніхто. Я бачив сотні цивілізацій. Десятки світів.
Ледь помітно вони підходить до дверей, кроки їх невагомі. Хазяїн будинку повільно входить до вітальні, лунає хрускіт старих замків. Їх погляди зустрічаються. Хазяїн будинку відходить трішки в бік та пропускає до будинку одного з них. «Вже скоро», – говорить він. Та замикає двері. Знову лунає хрускіт.
Шестеро лишилося за дверима, чекаючи свого часу. Я стою повіддаль, лише спостерігаю свого часу. Я сміюсь, адже мені ніколи не бути такими як вони, але моя сила росте кожну хвилину. Ще трішки, і мене покличуть теж. Забуте божество Ненависті.
#1315 в Містика/Жахи
#1388 в Фантастика
#391 в Наукова фантастика
Відредаговано: 07.02.2021
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
