Біль Лють Кохання

 Людина формується під пресом чогось, у вирі подій, погані події, які приносять лише біль, ні не фізичний біль, коли морально боляче, коли вити хочеться, біль що переходить у лють, сильну неприборкану лють, яка рветься назовні, її можна зрівняти зі стадом диких коней у пустелі, які рвуть всі окови, вони сильні, і могутні, вони летять не відомо куди— це сила, яку неможливо контролювати, вона просто зривається в один момент, вона робить нас, вона гранить наш камінь душі, кожен випад, кожна крапля обточує, відділяє непотрібне, відриває його, викидаючи в нікуди, біль, єдине, що рухає нас, це—рушійна сила всесвіту: зла, добра не важливо чого— вона просто вривається і диктує свої правила в один момент, ламає все до біса. Тоді гартується душа, вона потрапляє к наковальню, звідки виходить зовсім іншою. Давній біль найгірший, він сидить глибоко в серці, він точить його, немов нескінченний камінь, гранить його, шліфує до ідеалу. Лють—це всепоглинаючий океан здатний творити, це —сила з нескінченною кількістю енергії. Вона примушує йти всіх, навіть тих, в кого немає сил, тих, хто у відчаї, заблукавших в собі, і тих, хто не бажає. Це ніби розряд енергії, прояснення розуму, і бачачи ціль ти розгризеш будь кого, будь що, тут не важливі методи і засоби, головне— не зупинятися, головне— ціль, плювати якою ціною. Сильніше вдягаєш маску, твердіше ступаєш вперед, ясніше бачиш, вириваючи з душі будь-що, що робило тебе м’яким, вбиваючи все, ніби смертельним наркотиком випалюєш, кров, душу серце, ще більше огрануючи те, у що найчастіше стріляли, робиш його сильним, тобі плювати на інших, там залишаються тільки ті, хто були довгий час і не зробили пострілу.  Чим сильніша огранка, тим більший захист.  
  Головне не бігти, а впевнено йти, мати ясний розум, гострі відчуття, і забути про почуття. Не вірити в прекрасні неіснуючі міфи, тільки факти, тільки холод, тільки розум, відключи тепло, сонце —єдине тепло. Шліфуй камінь сильніше, навіть якщо ідеалу немає, йди до нього, важливий тільки рух, інше не має значення, навіщо роздумувати про порожнечу. 
  Біль, це те, що живе разом з люттю. Він стоїть поруч, стоїть за спиною, породжує її,  як небеса породжують янголів, а пекло–демонів. Вона рве душу, вона не гартує,—вона ламає, примушує зневіритись. Найнебезпечніша та людина, в якій живе біль не затухаючи, а наростаючи, і перетворюючись у лють. Для такої людини не має кордонів, не має слова «не можна», вона проломиться, розірве, всіх і вся, кого вважатиме за ворога, собі дорожче бодатись з такою людиною. Вовк, який втратив щось цінне, розірве стаю інших, ні, не тому що він сильніший, а тому що в ньому злість приправлена люттю. Відчуття, які народжується з того моменту коли з’явилось життя на землі, тоді почалось це все, цей найпотужніший реактор у світі, який зупинити не може ніхто. Всі ці відчуття переростають у вчинки, вчинки, які роблять люди, кожна жива істота на цій планеті. Але боги створили "противагу",— це Кохання. Почуття більш підступнішого і болючішого годі й шукати. Воно мало збалансувати , лють і біль, але стало їх третім братом, який почав іти разом з ними. Дивлячись на кохану людину, ви згадуєте все хороше, якщо дійсно кохаєте, а ні, то бачите згусток порожнечі непотрібної нікому, порожнечі, яка стає дитям цих почуттів. Тепло, яке дарують вам, скоро стане колючим, бо за все потрібно платити, за той короткий момент щастя і забуття, доля запросить найвищу ціну, проте відмовити ви їй не можете. І все згодом минеться, залишиться лише груба огранка вашої душі, і відбиті від неї скалки, розкидані в вас так глибоко, що й життя не вистачить їх знайти. Метаючись з однієї крайності в іншу, від людини до людини,  намагаючись знайти щось, що пом’якшить біль душі, отримуватимете лише нові скалки, нової форми, нового кольору, але болітимуть вони не менше.