Розділ 2

Я сиджу за маленьким столиком, роздивляючись місце в якому можливо буду працювати. Тут дуже красиво. Як в середині, так і ззовні. Бетті знайшла прекрасне місце, вона сама тут працює офіціанткою, а в них ще й їх бракує. Мені ж потрібна люба робота. Тому я забуваю про свою мрію, що пов'язана з книгами, краще буду перейматися реальністю. Чекаючи на адміністратора ресторану, який за кілька хвилин або потішить мене, або розчарує, в мене є час роздумати про все, що сталося зі мною за цей період. Все не так погано як я уявляла, будучи в Лондоні. Я не шкодую, що залишила маму, разом з її чоловіками, в нашому Богом забутому кварталі.

— Пані Адель. — Звернувся до мене адміністратор, якого я ледве почула через свої думки.

— Так, я вас слухаю.

Видавлюю з себе посмішку і мило дивлюся на чоловіка.

— Ми порадилися, подумали, тож, зваживши всі за і проти, вирішили дати вам шанс. — Чоловік, поправивши комірець своєї сорочки, продовжив: — Завтра перший день вашого випробувального терміну, який буде тривати два тижні.

— Я така рада. Дуже дякую, я вас не підведу.

— Ми на це сподіваємося. Чекаємо вас завтра о 08:00. І без запізнень.

— Добре, до побачення.

Я вийшла з ресторану з широкою усмішкою. Нарешті хоч щось хороше. Ми будемо працювати разом з Бетті, але в нас різні зміни. Я зайшла в кондитерську, яка знаходиться неподалік від гуртожитку. Вирішила трішки зіпсувати дієту рудої. Очі розбігаються від різноманітних видів солодощів.

— Ммм, які ж вона любить? Торт з полуничною начинкою, чи, може, з шоколадною? Чи взагалі взяти щось інше?

— Вам чимось допомогти?

До мене підійшов охайний чоловік, якому десь біля п'ятдесяти років. Схоже, це його кондитерська.

— Тут так багато всього, що я не можу обрати. Моя подруга просто обожнює солодке. Хочу зробити їй подарунок. Було б добре, якби ви мені щось порадили.

— Найсмачніший у мене ось цей тортик — він показав на простий білий торт. — На вигляд він зовсім непримітний, авжеж? Але його смак просто неймовірний. Я старався зробити його саме таким. Всі звертають увагу на вигляд, але насправді головним є смак.

— То це все випікаєте ви?

— Так. Вже десять років займаюся улюбленою справою.

— Ваші роботи дійсно вражають. А я все-таки оберу білий.

Кондитер дуже гарно запакував торт. Бетті точно сподобається, вона таке любить. Напевно, всі милі речі мають належати їй.

Бетті разом з Алексом щось дуже старанно обговорюють, точніше обговорювали. Я сильно гримнула дверима і вся увага вже дісталася мені.

— Адель, тебе взяли?!

Вони стурбовано спитали це разом.

— А ви як думаєте?

— Ну, судячи з того, що сьогодні ти не така надута, як завжди, і в твоїх руках торт, то цілком можливо, що так! — Пояснив Алекс, намагаючись скопіювати Шерлока Холмса.

— Блондине, знаєш, я б не вижила без твого логічного пояснення.

— То вже можна святкувати отримання роботи? — Мовила Бетті, перебивши нашу милу розмову.

— Ну, вони взяли мене на випробувальний термін. Надіюся, що пройду його.

— Це ж прекрасно! Тепер ти не без роботи. І ми обоє зможемо зняти якусь квартирку. Цей гуртожиток мені вже так остогид.

— В нас все вийде, Бетті. А тепер налітайте на торт, він має бути дуже смачним.

— Адель, ти жорстока. Навіщо принесла цього вбивцю фігури?

— Бетті, це всього лише один маленький, смачненький тортик. Він точно не зіпсує твою чудову фігуру. Я можу з точністю сказати, що без дієти твоя краса не пропаде.

Алекс засипає Бетті прекрасними словами, які їй зараз так потрібні. Вона поправляє своє руде волосся, яке дуже красиве, і подячно киває головою. Зараз я помічаю, що вони дуже схожі. Його життя теж не таке прекрасне. Впевнена, за цією посмішкою багато чого приховується.

Ранок. Я прокинулась сьогодні не в настрої. Хоч вчорашній вечір пройшов добре, і жодних поганих речей не сталося, мене знову охоплює меланхолія.

За годину я стою біля закладу з вивіскою "Tamveles". Трохи дивна назва, але краса цього місця змінює все. Заходжу всередину і міняю своє обличчя, яке не відповідає моєму "прекрасному" стану. Я не звикла показувати людям свої справжні почуття. До того ж зараз це не доречно. Кому буде приємно дивитися на насуплену офіціантку? Правда, нікому. Мене зустріла Міранда – помічник адміністратора, яка ще раз детально все розповіла: як мені потрібно поводитись, що можна, а до чого зась. І трохи ознайомила з усім. Потім дала одяг. Він складався з білої сорочки, яку доповнювала маленька краватка, та з чорних штанів. Я подякувала вищим силам, що в нашій уніформі не виявилося спідниці.
Заплівши своє довге волосся в косу, і, почепивши бейджик зі своїм ім'ям, я повністю була готова.

— І не забувай про ввічливість та хороші манери. — Вкотре повторює мені Міранда.

— Так, звісно. Все буде добре.

— Гаразд, Адель. Прийшли перші клієнти, щасти тобі.

Я старанно виконувала всі свої обов'язки. Було багато людей і роботи також. Не думала, що ходити туди-сюди так стомлює. Мою увагу, та, зрештою, увагу інших людей привернула дивна парочка, яка недавно сюди завітала. Я стала свідком їхньої розмови.

— Ти не кохаєш мене? — Розчаровано питає розмальована блондинка в свого супутника, який байдуже витріщається на неї.

— Олівіє, ти була розвагою на кілька ночей, от і все. — У відповідь хмикнув хлопець, який занадто високо себе ставить.

— Але ж я... я думала, що ми...

— Що ми закохана пара? — задоволено відповів той. — На щось більше тобі й не варто було надіятися. Не треба перебільшувати, сонце.

Пихатий бовдур з насмішкою дивиться на дівчину, яка ось-ось заплаче. Та йому байдуже. Це для нього якась розвага. Я все ще стримано дивлюся на цю картину. І прошу вищі сили, щоб вона дала йому ляпаса і не принижувалася більше. Та дівчина просто без слів вилетіла в сльозах. А той покидьок спокійненько собі сидить, ні краплі не шкодуючи. Впевнена, вона не перша його іграшка.

— Це тобі від всіх дівчат, яких ти використав!

Я вилила на цього зарозумілого коктейль, який він замовив для тієї блондинки. По хлопцю повільно стікають капельки від напою, а біла футболка прилипла до його торсу. Я змусила відвести свій погляд вище, на обличчя хлопця. Тільки тепер змогла добре його роздивитися. Мушу зізнатися, він бісів красунчик! Я й не помітила, що безпардонно витріщаюся на пихатого егоїста, а він на мене. Оговталася лише після того як він скинув свою мокру футболку і кинув мені на піднос. Звісно, цього хлопця рознервував мій вчинок, це видно по його зелених очах. Але мені байдуже. Можливо, після цього мене виженуть звідси. Та я не зможу повернути час назад, бо вже немає куди відступати.

— Як мені шкода, що жодна крапля цього прекрасного напитку не потрапила тобі на голову. Дуже шкода... — Я сумно моргаю очима, створивши співчутливе обличчя.

Та хлопець нічого не мовив, а спокійно одягнув на себе джемпер, який красувався на кріслі. Я не зрозуміла, коли він взяв мене на свої плечі і поніс до виходу. Попри всі мої зусилля, вирватися не вдалося. Всі люди витріщаються на нас, наче на клоунів. І лиш тепер я розумію, що все зіпсувала. Мене точно виженуть.

— Пусти мене! — Я крикнула з усією злістю, не стримуючи емоції.

— А знаєш, тобі краще бути прокурором, а не офіціанткою. — Тільки й мовив хлопець, ігноруючи мене.