6

—Усе гаразд?

Ніна присіла за кухонний стіл, сонно потирала очі. Її скуйовджене волосся нагадувало копицю сіна. Вона одягнута в спортивні штани і грубу кофту, ховала долоні в рукави, скулилась від холоду. Вона запитала чи все гаразд, спостерігаючи, як шеф напружено дивився у вікно, тримав обома руками горнятко з недопитою кавою. Він стиснув фарфор так міцно, аж пальці посиніли.

Погане передчуття не покидало його. Він відволікся і хмуро закивав головою.

—Усі проснулись?

Вона знизала плечами. Не звернула уваги. Вона вилізла з-під ковдри, забігла в туалет. Усі її думки поглинув холод у кімнаті. Обличчя змерзло на стільки, ніби вона ночувала на дворі.

—Завари собі кави, допоможе зігрітись.

Вона, послушна, безмовно увімкнула чайник. Невже усі квартири в цьому місті так погано опалюються? Собачий холод, вона не звикла до таких умов. Тішило тільки те, що уже під ранок буде в дома, прийме гарячу ванну, замотається у плед опісля з келихом вина і досхочу поніжиться в теплі.

—Ти усе пам’ятаєш? Не підведеш нас?

Крутила головою, налякано дивилась у його очі. Вона боялась. До біса його боялась, неврівноваженого, фанатичного. Він був для неї уособленням аскетизму і злої вдачі. Молитви на хіднику, обтирання долонями обличчя, на зап’ясті у нього завжди висіли вервечки, які він перебирав худими пальцями, а тонкі губи шепотіли якусь тарабарщину. У неї йшов мороз по шкірі від його погляду, від промовлених слів. Вона відчувала себе бранкою.

—Що тебе гризе, Ніно? Ти боїшся? Тебе ніхто не скривдить. Ми всі тут із однією місією. Ти ж розумієш на скільки це важливо для нас.

Кивала головою, калатала ложкою в горнятку каву.

—Я помолюся за тебе, і сила наповнить твоє тіло, і відійдуть погані думки. — він підійшов, поклав долоню з розчепіреними пальцями їй на голову, забурмотів щось незрозуміле, а вона в той час боялась і вдихнути і видихнути.

З кімнати долинули голоси, задзенькали пляшки від учорашнього пива, заскрипів паркет під ногами. Квартира наповнилась шелепанням і човганням. Ніна зітхнула, коли долоня піднялась над її головою. Вона узяла горнятко із кавою і попленталась на балкон, невпевнено промовляючи до інших «Доброго ранку». Коли прикрила за собою двері, дістала сигарету, вітер вперто не давав підкурити. Вона трясла запальничкою: «Бляха!», їй потрібен цей перекур, потрібно заспокоїтись і проснутись. Ніч була не з легких, холод залазив під ковдру і кусав її за пальці ніг, збоку хтось жахливо сопів. Вона стуляла очі, тоді розплющувала і дивилась на годинник, тоді поринала у марево, де якась невідана істота намагалась втопити її в ополонці, прокидалась і знову дивилась котра година. Здавалось ніч ніколи не закінчиться. Вона боялась померти від переохолодження, боялась що не справиться, боялась шефа. Вона занадто стара для таких ігрищ.

«Господь — пастир мій, в не достатку не буду я… до води він підводить мене…» — шепотіла вона, затягуючись сигаретою. Вона втратила силу і віру, якої так потребувала зараз.

—На наш запит прийшла відповідь із столиці. А де пані спецагент? — промовив Салан, здивовано витріщився на порожнє крісло, де донедавна сиділа Гринівська.

Я відволікся від паперів.

—Вона облаштувала кубло чи координаційний центр розслідування (не знаю як це назвати) в кабінеті Нечая. Там вони будуть готуватись до прес-конференції з журналістами, яка запланована на одинадцяту дня.

—А ти не ідеш?

Я тільки знизав плечами. Звідки мені знати що вирішить керівництво. Моя присутність там не принесла б ніякої користі, Гринівська чітко дала зрозуміти що вся інформація по справі не може стати гласною а її розголошення має узгоджуватись із нею.

Салан подав мені факсиміле, у якому містились відомості про їх покійного, Ігоря Андрійовича Курчова, 1964 року народження, який проживав у Києві, уродженець міста Золочів. У документі значилось, що він був одруженим на Олені Тихонівні в дівоцтві Заграва, мають двох дітей, Максима двадцяти семи років та Зореславу — чотирнадцяти років. Генеральний директор і співвласник компанії «Дистриб’ют Курчов і Ко». За словами дружини, 21 листопада він зі своєю заступницею виїхали з Києва на ділову зустріч з потенційними клієнтами, куди конкретно дружина не володіла інформацією, лише повідомила, що зустріч мала відбутись в радіусі не більше п’ятдесяти кілометрів від столиці. Її повідомили про можливу загибель чоловіка і попросили приїхати для впізнання тіла. Новину про смерть вона сприйняла спокійно, без емоцій. Далі йшла інформація про фінанси і активи подружжя, які вимірювались десятками мільйонів гривень. Номери телефонів дружини, адвоката, офісу компанії.

Я відклав факсиміле.

—Це все? — Салан розвів руками, він дізнався усе, що міг —То коли прибуде дружина на впізнання?

—ЇЇ адвокат повідомив, що вона прилетить чартером сьогодні або завтра і хотів дізнатись чи можна відразу забрати тіло та отримати свідоцтво про смерть. З самою вдовою мені поспілкуватись не вдалось, в компанії теж воліли адресувати запитання адвокату пані Курчової, який представляє їх інтереси. Вони явно щось приховують. Можливо твоя версія про відмивання грошей має раціональне зерно.