10

Він безцеремонно, відштовхуючи пасажирів направився до високої та худої жінки. Її обличчя свідчило про любов до алкоголю, рідкі зуби жовтіли у несміливій посмішці. Вона натягнула на себе здавалось усі, що мала светри аби зігрітись і це їй не сильно допомогло, вона ховала руки в кишені, цокотіла зубами. Пошарпана синя жилетка була порвана і зашмаркана.

В тролейбусі №10 людей було мало. Поодинокі студенти, запхавши у вуха навушники похитували головами у ритм музиці, яка лунала з динаміків їм просто у мозок, пенсіонери завзято розповідали одна одній останні новини, робітники торохкотіли порожніми слоїками, в яких ще зранку везли на роботу всій обід.

Він вхопив її за барки і потягнув у хвіст салону, де майже не було людей. Вона незрозуміла що відбувається, спершу піддалась але отямившись почала впиратись і триматись за сидіння, волала:

—Допоможіть, грабують!

Люди попіднімали на них очі. Денисюк, червоний від злості та морозу забрав руки від кондуктора і діставши посвідчення тицьнув їй під носа.

—Кримінальна поліція, старший лейтенант Денисюк.

Вона закліпала очима, але триматись за поручні не перестала, іншою рукою притискала торбинку з грошима. Очі її були налякані, вона шморгала носом, стояла як вкопана.

—Ви Марина Пиріг?

Кондуктор тільки закивала. Пасажири з цікавістю спостерігали за сценою в тролейбусі.

—Присядьте! — наказав їй Денисюк, вказуючи на вільні місця.

Коли вона присіла з недовірою дивлячись на лейтенанта він умостився поруч і ще раз оглянув її, тоді звірив із копією особової справи, затребуваної в «Електротрансі». Перед ним була справжня Марина Пиріг. Він колупав її очима, намагаючись збагнути, як він міг допуститись такої помилки.

—22 листопада хто замість вас був кондуктором в тролейбусі?

Вона тривожно вдихнула і тихо промовила.

—Я. Це мій основний маршрут.

—Брешете! — гаркнув Денисюк. — Хто працював замість вас і де ви були в то час?! Відповідайте, бо бляха якщо не хочете сісти за співучасть у вбивстві! Ну?

Вона задихала ще важче, руки її затрусились. Вона відкривала рот і не могла вимовити і слова.

—Хто удавав з себе кондуктора Марину Пиріг 22 листопада?

—Я не знаю. Я нічого не знаю. — вона здавалось от-от заплаче.

Денисюк роздратовано ляснув долонею по папці.

—Не морочіть мені голову.

Вона опанувала себе і тихо заговорила, озираючись по сторонах:

—Я тільки була вийшла на зміну. Стою в депо, чекаю на свій тролейбус. Тут до мене підійшла якась жінка і говорить що сьогодні вона буде працювати на маршруті.

—І ви оттак відразу погодились?

—Вона сказала що їй необхідно сьогодні попрацювати кондуктором дві-три години. Потім дістала посвідчення і пояснила що вона із служби безпеки.

—Як вона виглядала?

—Огрядна така бабета, за п’ятдесят. Вона з напарником була, молодшим за неї із вервечкою на руці замість браслета. Він пояснив що буде проводитись спецоперація і потрібна моя допомога, в короткий термін навчити ту жінку видавати квитки, користуватись валідатором. Сказали, що все обговорено з керівництвом і операція надзвичайно секретна. Моє завдання було показати що до чого і коли вона скаже, вийти на найближчій зупинці, а коли все завершиться, вони мені зателефонують.

—Ви запам’ятали їх імена прізвища?

—Та нічого я не запам’ятала, все відбулось дуже швидко. Вона постійно говорила що може статись велике лихо, якщо все у них не вдасться. Я була налякана. Коли вона мені махнула на двері, я відразу вискочила на вулицю і почала вештатись містом, сходила на ринок, з’їла чебурека. А за годину вони мені передзвонили і сказали, щоб я чекала їх на залізничному вокзалі.

—Що було далі?

—Вони віддали мені жилет, гроші та валідатор, заставили підписати якісь документи про секретність. А я що? Підписала з того ляку. Той хлоп відвів мене в сторону і сказав: «Забудь, те що нині було і нас забудь, бо погано тобі буде», а тоді в долоню мені тисячу гривень всунув.

—Водій теж був не з Депо?

—Я не знаю. Не звернула уваги. Тролейбус під’їхав, вони сіли обидва. Чоловік умостився на передньому кріслі, а ми з жінкою тою на задніх кріслах, де я їй все пояснювала.

—Передоднем ви були кондуктором в тролейбусі №3?

Вона лише закивала голово.

—А тепер подивіться уважно на фото і скажіть чи бачили ви цю людину в тролейбусі 21 листопада орієнтовно з шостою вечора? — Денисюк протягнув їй фотографію Ісуса, вона довго розглядала знімок. —Постарайтесь згадати. Дивний чолов’яга, який схожий на Ісуса в довгій сорочці по п’яти.

—Ні, такого точно не пам’ятаю.

—Він зійшов на зупинці «Митниця»…