Глава 1

Ти був обраним. І це фігово, повір мені. Не має сенсу питати: “Чому я?”. Бо ангелів це не турбує.

                                                                                                                                     Дін Вінчестер

Голова гуділа, мов церковний дзвін, під час Великодня й навіть власний стогін видався голосним. Болючим. Він помер чи тільки в процесі? Бо якщо йому на мить і почувся спів ангелів, то ті херувимчики точно прагнули відправити його до пекла. Але Валєра вважав, що не так довго носив пагони, щоб встигнути вислужитись до такого “підвищення”.

 А може ті кілька місяців на посаді дільничого все ж довели його до дурки? Цілком можливо. Або йому просто вломили по голові ті алкаші з 32-гої, на Барському,  яких він вже забембався втишувати ледь не через день. Ну що ж, поки не відкриє очі то й не дізнається, який “джекпот” йому випав. 

Очі відкривались важко, мов старі двері й заледве не з таким самим скрипом. Приміщення не походило на пекло, як і на палату. А от на марення головою притрушеного цілком.

 Високі стіни, купольна стеля. Геть все вкрите розписом грайливих панянок у сукнях а-ля мадам Помпадур, таких самих нарядних кавалерів, трояндочок, хмарок та овечок. Янголи теж були, але скорше щокаті, пухкенькі купідончики, як на приторно-солоденьких валентинках. Ту феєрію фарб обрамляла золота ліпнина усюди, де тільки можна, й позолота там, де це вже було зайвим. Пшонка стайл вищої категорії. Хоча, Валєра мав визнати, що не зважаючи на перенасиченість, кімната якимось чудом небесним все ж більш схилялась до вишуканості, ніж до несмаку.

- Він прокинувся!

Хлопець здригнувся від раптового вигуку. Від різкого руху слідом здригнулась й вся казкова кімната, а малюнки розплились у кольорові плями. Коли його чола торкнулась прохолодна долоня, Валєра зітхнув, настільки сильне полегшення вона принесла. Кольорові плями знову зібрались у чітку картинку. Ба, більше! Одна з панянок мов зійшла з малюнку й саме її дотик привів його до тями.

Він розглядав жінку навпроти, гублячись поглядом то у пишній сукні, з густо розшитим бантиками корсетом, то у глибокому декольте, скромно прикритому напівпрозорою хустинкою. Очманіло підвів очі на густо напудрене обличчя, з кокетливою мушкою у формі  півмісяця на вилиці, та білу перуку з буклями. 

- Це знімальний майданчик? Хтось викликав дільничого і мені на голову впала декорація? Нічого не пам’ятаю...- з надією у голосі запитав у дами(а інакше й не скажеш), спантеличений хлопець.

- Це світ Десьтамія. На голову вам впала сила міжсвітової енергії при перенесенні та енергозгусток зі знанням місцевих мов. Тому відчувати певний дискомфорт цілком нормально, але я вже майже позбавила вас від нього. 

- Ви це зараз серйозно? Громадянко, ви розумієте, що я представник закону? Що за казки?! Хто ви, представтесь, повним ім’ям, будьте так ласкаві, та вкажіть місце роботи, якщо є. І я надіюсь, що це буде не якась магиня, тарологиня, заклинателька  у третьому поколінні Агафія.

Валєра відчув як починає нервувати, а слідом і злитись. Для розіграшу все навкруги було занадто...ідентичним, непідробним. Як і сама дама навпроти. А він не мав ні друзів, ні ворогів, які вгатили б не одну зарплату на розіграш таких масштабів. Та і де у їх містечку знайти подібне місце? Старий, зашарпаний музей краєзнавства точно не тягне для таких забав. 

Сьомим чуттям слідчого та просто п’ятою точкою шибеника ще з дитинства, Валєра відчував, що все це - реальність і правда. Від того й нервував. Та злився, що так нервує. Дама ж, навпаки, променилась спокоєм та заспокійливою напівпосмішкою. Немов не раз вже бачила подібне, а то й щось гірше.

- Я - графиня Ларісона Гузеві, фрейліна особливого призначення Її Імператорської Величності Атеріни, хай благословить Богиня правління Її. І я маю честь повідомити Вам, Валерій Приходько, що Ви - Обраний.

- Тобто? - у горлі пересохло, а серце пропустило удар. Невже оце зараз, ось таким чином, збувається його дитяча мрія? Та що правду таїти, ще й досі, почитуючи різносортне фентезі, дільничий Валєра уявляв себе часом тим Обраним. Й вирушаючи на черговий п’яний бешкет волів думати, що так рятує як не світ, то свій округ. - Я що, є у ваших пророцтвах і маю врятувати світ від Темного Володаря, чи що?

- Ні. - чарівно засміялась фрейліна особливого призначення - Ви є у моєму списку вказівок і побажань. І маєте врятувати Її Імператорську Величність Атеріну від нудьги та жіночої туги. Як новий обраний фаворит.

                                                                       ***

- Ну, Валєра, тепер ти навіть схожий на хвойду. На дорогу, імператорську хвойду…

Хлопець свердлив своє зображення у дзеркалі, заледве впізнаючи. Минуло всього кілька годин з його пробудження, а він вже цілком вірив і у світ, і у магію, і в те, що краще б його таки перетягли пляшкою по голові. Ніж усе це. Як тільки більш менш оклигав, йому не дали час толком переварити ту щасливу новину і під пильним наглядом графині-фрейліни, як то кажуть, “взяли в оборот”. 

З’явилось ще кілька дам та чоловіків й рішуче взялись за перевтілення простого дільничого з України у зразкового фаворита самої Імператриці. Тобто його переодягли, напудрили та напнули білу перуку. На щастя, чоловічий варіант цього аксесуару був менш пишний за жіночий і буклі мав тільки по одній, біля висків. Але не те щоб ці тортури та наруга над чоловічим єством дались їм так легко. Валєра спершу просто тактично відмовлявся, але врешті вже грубо посилав та відбивався.

 Закінчилось тим, що кілька лакеїв скрутили гордого сина вільнолюбного народу і дуже професійно, як відмітив про себе дільничий, достукались до його розуму через печінку. Та це було ніщо супротив дуже ясного пояснення графині про негативні наслідки відмови коритись їм, що автоматично означало відмову коритись волі правительки цілої Імперії. Негативні наслідки пахнули підвалом і дуже професійним катом, з нотками сирої землі та вічного спокою. Врешті хлопець погодився, що пудра та перука пахнуть краще.