Адепт(ка), або Дільничий, пудра та корсет

Глава 2

 

                                                               Так! Міць джедая із Сили витікає! Але бійся темного боку її.

                                                                                                                                         Майстер Йода

 

За дверима кімнати виявились браві охоронці в перуках, лосинах, і трикутних капелюхах на головах. На одному з боків цих трикорнів були прикріплені золоті кокарди, що недвозначно вказувало на те, що перед Валєрою гвардійці, і у них існує якась система знаків відмінностей, далека від натовських стандартів. Бо в одного кокарда була зі срібними крильцями на дракончику, а в іншого з бронзовими. Придивившись, Валєра відмітив і різну кількість лусочок на тільцях дракончиків. Він щосили хапався розумом за знайомі  та звичні поняття. Щоб не думати про те, що його чекає далі. 

 

Бо один лише погляд на алебарди в руках охорони  якось псував дільничному настрій, і відзивався болем в печінці, що отримала сьогодні позачерговий масаж.

 

Разом з ватагою охорони вони минули один позолочений коридор, і піднялись сходами в другий. Кругом, де вони йшли, через рівні проміжки часу зустрічались караули, а перед дверима – охорона на тумбі. Цим хлопцям Валєра навіть співчував. Стояти на тумбочці йому колись теж доводилось: ні злізти, ні води попити, ні в туалет.

 

Але зараз він би з радістю проміняв свою перуку і тісні лосини, що перетиснули достоїнство, і натирали в найніжнішому місці, на добу стояння в почесному караулі.

 

Потім подумалось інше – ну не може так бути, щоб він не був Обраним. Потрапити в інший світ і не отримати магічних сил – це яким лосем по життю треба бути? А Валєра себе не вважав ні лохом, ні лосем, ні лососем. А значить особливо важлива графиня якось-її-там щось приховує.

 

Валєра спробував  непомітно повести розвідку – охоронці все одно вдавали, що його, затиснутого  в коробочці їх тіл, не існує. Йшли рівним квадратиком, присікаючи лезами пік будь-які фантазії в бік втечі.

 

Але тікати Валєра й  не збирався. Він спробував сконцентруватись на своїй силі, уявляючи себе Гаррі Поттером. Стоп. У чарівника з кіно була магічна паличка. Може справа в цьому? Має бути паличка, факт існування якої від Валєри приховали?

Він відклав цю версію як робочу, до можливості організувати собі чарівну паличку. Скривився, при згадці, що зараз з його палички пробуватимуть робити чарівну, а що там за імператриця ще невідомо. Ну раптом страшна, як смертний гріх, що з місцевих чоловіків її ніхто не хоче, і вона витягнула Валєру до себе з того світу?

 

Краще було про це не думати. А продовжити спроби пробудити власну силу. Може від неї у відповідальний момент залежатиме життя.

 

Можливо треба махати руками як Гендальф? Або спробувати телепортувати щось? Валєра різко викинув руку в бік вази на постаменті, повз який вони проходили з охороною. І навіть натужно видихнув, прямо як спецпризначенець, що намагається розбити ребром долоні цеглину. Ваза не ворухнулась, а охоронець в перуці трішки скосив око на Валєру.

 

Валєра сховав руки за спину, і підняв очі до гори, вдаючи, що йому дуже цікаві ангелочки на стелі. Але як тільки конвоїр відвернувся, знову зробив "Ху!", цього разу в бік картини, і йому навіть здалось, що та ворухнулась. Перевірити, звісно, не встиг – картина сховалась за черговим поворотом.

 

А охоронець поруч якось дивно покосився на Валєру, і в його очах читалось німе бажання порушити стрій і відступити на крок. Проте витримка переважила. Валєра навіть подумки похвалив місцеву гвардію.

 

І його осяяла чергова ідея. Спробувати подіяти на ворога ментально. Він щосили вирячився на охоронця, гіпнотизуючи того поглядом. Примружився, і знову вирячив очі, підморгнув. Охоронець почервонів під шаром пудри, і ніяково підморгнув Валєрі. Настала черга червоніти дільничному. Не та реакція, на яку він сподівався.

 

Охорона раптом неочікувано зупинилась. Так, що Валєра ледве не налетів на спину гвардійця, що йшов попереду. Гвардійці різко розступились перед дільничним, залишаючи того сам на сам з білими з позолотою дверима.

 

Двері самі відчинились, розпадаючись на дві стулки.

 

- Мене звати Артан, - прошепотів на вухо Валєрі спритний гвардієць, і крадькома погладив по сідниці.

 

Дільничний як вжалений рвонув в прочинені двері, в невідомість, обставлену з розкішшю бароко. Не інакше, як від стресу, згадав це слово. 


 

До такого життя його не готувало. Він був готовий з одним кийком виходити супроти натовпу, захищати барикади, та навіть на Донбас їздив, і живий залишився. І вважав, що бачив все.

 

Виходило, що ні. Бо опинившись в будуарі якоїсь мадам Помпадур остовпенів на мить. Очі сліпила позолота і пурпурний оксамит. На їхньому фоні присутні в кімнаті губились. Тому двох фрейлін в перуках-баштах на головах і пишних сукнях Валєра помітив не одразу.

 

Дівчата усміхались підфарбованими червоним блиском губами. А якщо бути чесними, то вони хіхікали поглядаючи на бідного дільничого, що ошаліло роздивлявся місце свого перебування.

 

- ЇЇ осяйна Величність, хай береже Богиня її красу, чекає на вас, - проспівала голосом, схожим на дзвіночок, одна дівчина, і рушила до Валєри. Пам’ятаючи невдалий досвід з магією, пробувати на ній с вої ментальні сили, дільничний остерігся. Та і не здавалась йому дівчина загрозливою.

 

Вона підняла свої тендітні руки, торкаючись Валерчиного плеча. Про себе відмітив, що ручки у фрейлін доглянуті, з золотими прикрасами, за які б продав душу власник ломбарду "Копійочка", що на розі Шевченка та Соборної. А вже яких прикрас тамтешній персонал не бачив. Дільничний пригадав скільки разів він знаходив в тому ломбарді крадені ланцюжки, каблучки, сережки, ложки й навіть зуби, і ностальгійно усміхнуся.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше