Глава 13

– Заїдемо по дорозі до магазину, необхідно купити продукти на вечерю, – сказала Тіна тоном, що не терпить заперечень.

Ерік усміхнувся.

– Не заперечую. Ти готуватимеш для мене щовечора? – Запитав він, бавлячись ситуацією і чудово розуміючи, що нічого подібного вона робити не стане.

– Скажи спасибі традиціям у моїй родині.

– Але я тобі ніхто. Ти не зобов'язана це робити.

– В мені тече ліванська кров, мій батько з дитинства прищеплював правило: «Гостинність обов'язкова! Прийшов у будинок гість – нагодуй та напої його…»

Ерік здивовано посміхнувся:

– То ти наполовину ліванка?

- Ні, в мені багато крові намішано: ліванська, німецька, італійська, англійська, португальська і навіть китайська. Цей список не тільки не сповнений, але й не остаточний, – пояснила ділова Тіна.

– І все ж таки не обов'язково готувати для мене.

– Я зобов'язана, бо так мене навчав мій батько! Якщо ти не погоджуєшся жити за моїми правилами, то я тебе не тримаю.

– З тобою не посперечаєшся.

– Правильно, краще не сперечайся зі мною. Я народилася і росла в Ірландії, де мене навчили, що бійка – це основний метод вирішення розбіжностей. Це наслідок ірландського «південного» темпераменту, розумієш?

Ерік залився сміхом. Тепер не дивно, що вона здається йому такою загадкою.

– Тобто однією рукою ти готуєш їжу, а іншою потиличники роздаєш?

Тіна придушила смішок, бо його посмішка була такою заразливою. З виразом веселої зарозумілості вона звернулася до Еріка:

– Можна подумати, що ти ніколи не бився.

– Бився, і досить часто. Зі своїм кузеном Маркусом. Ми буквально з будь-якого приводу сварилися, з'ясовуючи, хто крутіший.

Тіна з цікавістю зиркнула на Еріка:

– Ну, і хто перемагав?

– По-різному бувало. Подорослішавши, ми не припинили боротися, проте змінили свої методи. Тепер нікого не цікавить спосіб, важлива лише перемога.

Тіна не зовсім зрозуміла, про що йдеться. Але погляд Еріка став задумливим і холодним, і вона, мудро вирішивши, що краще уникати таких тем, не стала докладно розпитувати Адлера про його сім'ю, хоча інтерес був величезний. Дівчина була впевнена, що у її шафі скелетів набагато більше.

У магазині начебто все йшло нормально і вони накупили багато смачних продуктів і майже не сварилися. Але вже стоячи біля каси, Тіна помітила, що на неї з цікавістю дивився чоловік. Звичайна справа у житті красивої дівчини. До неї часто підходили хлопці, чоловіки, щоб познайомитись та взяти номер телефону. Красуня налаштувалась по-швидкому усунути недолугого кавалера, поки Адлер не повернувся: Тіна згадала, що забула взяти чай, і послала за ним Еріка.

Поки касир займалася її покупками, дівчина помітила, що середнього зросту, міцний і, схоже, чоловік, що добряче випив, вже підійшов до неї і, нахабно посміхнувшись, сказав:

– Вітання. Давай поможу, красуне.

Тіна нічого не встигла відповісти, бо почула розгніваний голос Еріка:

– Відвали від моєї дівчини!

Чоловік повільно розвернувся до Еріка, який стояв за спиною. Тіна зраділа, що Адлер виглядає вражаюче впевненим і дико злим, в комплексі з його спортивною статурою і зростанням чоловікові краще звалити по-доброму. Але, схоже, той був неймовірно тупим, коли вирішив тягатися з Адлером.

Дівчина зрозуміла, що необхідно щось зробити, інакше Ерік зараз просто на частини розірве цього ідіота. Зробивши вигляд, що їй начхати на їхні німі розбірки і зараз, ймовірно, почнеться кривава бійка, проігнорувавши стривожене обличчя жінки-касира, яка застигла зі жуйкою в руках над POS-терміналом, Тіна встала між ними – обличчям до Еріка та спиною до чоловіка.

Практично вирвавши з рук Еріка пачку чорного чаю, чим привернула увагу, Тіна роздратованим голосом запитала:

– Що це, Ерік?

Адлер не знав, кого зараз хотів рознести першим: цього кретина, який здавався собі дуже сміливим під дією алкоголю, або Тіну, тому що вона дошкуляла його всякими дурницями в самий невідповідний момент.

– Це чорний чай, а я просила принести зелений, – голосно, майже істерично заголосила Тіна.

Чоловік здивовано переглянувся з жінкою-касиром, і вони знову витріщилися на парочку.

– Ти просила принести чорний чай, – крізь зуби процідив Ерік і спробував обійти Тіну, але вона зупинила його, поклавши руки йому на груди, і зухвало, зухвало подивилася в очі.

– Нічого подібного! Я просила зелений чай. Повернися та принеси…

– Ні! Відійди! – розлютився Адлер ще більше.

Його обличчя скам'яніло, а очі випромінювали лють.

Тіна гнівно примружила очі у відповідь, і їхня суперечка набула ще гарячішого характеру. Вони голосно лаялися.

– Ви краще йдете, – тихо сказала жінка-касир чоловікові, який збоку трохи по-іншому оцінив темперамент суперника.