Від мене нічого не приховаєш

Каміння усе без винятку стали червоного кольору. Жанет промовила: " Неймовірно я до останнього не вірила. Ти не просто її онука. Ти - це вона. Славіра переродилася!" Я не знаю звідки але я побачила усіх духів цього кладовища. А ще я знала коли хто і як помер. Якщо про це комусь розповісти то мене точно закриють у психлікарні. Я вирішила попросити у них допомоги і запитала що вони знають про темних вовків. На мій подив у них було дуже багато інформації. І вони з радістю мені усе розповіли. Адже давно хотіли їх здихатися.  Як я і підозрювала вони не були тими ким здавалися на перший погляд. Упродовж всього чвсу коли бандити знаходилися у нашому місті вони приносили сюди людей. Так само як і мене привозили на одній і тій самій машині і ховали у склепах. Потім вночі поверталися і закопували труп у чужу могилу. Від почутого я побіліла. І сама не помітила як сказала. Якби ще знати чому вони закопували тут людей? Що такого вони їм зробили? Генріх тут же відповів. Я не знаю але може знати охоронець кладовища. Він часто покидає межі нашого дому. Я з нерозумінням поглянула на нього і у мене було лише одне питання. Охоронець що теж вас бачить? Тобто я не одна людина яка вас бачить? О ні ні ти не так зрозуміла. На нашому кладовищі немає живих охоронців. Є тільки один і він дуже давно помер. Він з перших похованих тут людей. До того  часу мене уже здивувати було важко. Я нічого краще не придумала як запитати у нього. Жанет погодилася привести його до нас. І через декілька хвилин навпроти мене стояв старий при старий привид. Він одразу назвав своє і'мя . Вельзевул. Він був одягнений у лахмоття яке майже зігнило. Волосся випадало. Зуби прогнили до такого стану що на них не можливо дивитися. Обличчя обїли хробаки. Усі ноги були у ранах. А взуття на ньому і зовсім не було.  Словом я трохи злякалася але одразу ж взяла себе в руки. Мені не можна показувати свій страх! Інформації яку мені надав Вельзевул було достатньо щоб вони сіли надовго. але одна я не впораюся. Всетаки портібно просити допомоги у ФБР. Якщо вони відмовляться я використаю важку артилерію. Я подякувала привидам та відправилася до ФБР. Я настільки зла що нехай лише попробують мені не повірити і не допомогти. Вдох - видох. Вдох - видох. Вдох - видох. Все я спокійна. Я спокійна. Я спокійна. І так я уже біля офісу. На вході мене не пускає охорона. Значить так. Добре. Я піду на хитрість. Скажіть містеру Ніксону що я беруся за справу. Із рації пролунав голос. (нерозбірливо) вшшшикоошшк. Мене впустили. Коли я зайшла у кабінет одразу задала питання. Ну і що це таке!? Ти уже зовсім!?  Він відповів спокійно. У нас нові заходи безпеки тому що... Я не дала договорити і перебила його тим самим дала зрозуміти що я усе знаю. " Тому що на вас напали невідомі, пробралися в офіс і порвали половину паперів із новими справами". Він стояв і нічого не розумів. Я сіла на стілець і просто дивилась на нього з насмішкою. Ти щось про це знаєш? Хто вони? ЯК? Коли ти встигла? Тільки не кажи що це... Давай з початку. Я питаю чому мене не впускали. Замість відповіді він протягнув мені пропуск і я його одягла. Тепер переходимо до справи. Ти ж розумієш що я не буду братися за твою справу поки ви мені в дечому не допоможете. Звичайно ж як я і очікувала він відмовився. І я згадала йому усі справи які я виконувала просто щоб їм допомогти. Як ви думаєте. він погодився? Так він погодився.