Агентство "Шарашка та партнери"

Глава 22.1. Умійте прощати. Ну або замітати сліди

 

 

24 березня, 08.30

Прирічковий парк

На сході хмари розійшлись, і слабке вранішнє сонце грало в підмерзлих калюжах. Серед його відблисків заляпані брудом автомобілі виглядали зовсім сумно, і навіть новомодний сріблястий джип, що сиротливо притулився біля входу до Прирічкового парку, був жалюгідним.

– Все-таки без мене вам не обійтись. – Наталя прилаштувала «Жигулі» поруч. – Сподіваюся, ніхто зі знайомих нам не зустрінеться. Це ж позорище повне. – Блакитні двері удостоїлись сильного удару. – І чому воно ще їздить?..

Віта вилізла з машини, трохи згодом на мокрий тротуар ступив і Шарашка.

– Землянко, ти впевнена, що «шкода його, нещасного» – досить вагомий привід, щоб вплутатися в чужу війну? – уточнив глузливо.

– А тебе не зачіпає, що ти володієш тим, через що ось-ось загине людина? – огризнулась вона.

– Ні, – в його голосі не було й тіні сумніву. – Кулон мій, це не обговорюється. І, якщо дехто забув, ця людина загине не через амулет, а через свої дії.

– Ми не знаємо, що сталося десять років тому! Навіть у законодавстві існує презумпція невинуватості!

– У вашому світі вбивць ув’язнюють на смішні терміни, в нашому – потрошать. При всій повазі, мені миліші шаєннські закони. Вони якось… надійніші.

На далекій зупинці пригальмував автобус. Віта відвернулася від Шарашки, з сумнівом подивилась на Тіна, що підходив. Навряд чи йому сподобається ідея рятувати Віктора, але за кулон він чіплятись не буде. Не в його характері зазіхати на чуже, і це було однією з багатьох причин, чому він їй подобався.

– Уже?..

Ну і ну! І Тін туди ж!

– На жаль, ще, – скривився Шарашка. – Доведеться взяти участь.

– Без мене. – Наталя притулилась до старої, побитої лишайниками огорожі і схрестила руки на грудях. – Не люблю бути свідком. Стомлює.

У глибині парку пролунав хлопок, стривожено закричали птахи. Віта не помітила, як зірвалася з місця.

– Гей, землянко, постривай! Якщо тебе прибити, вороною ти не станеш і додому не полетиш!

«Віднедавна ви теж відрізані від магії Шаєнни!» – вона сповільнила крок, щоб обійти брудне місиво на стежці.

– Як щодо поліції? – крикнув Шарашка.

– Я ж телефонувала! Вони обіцяли перевірити!

– Чомусь я не чую сирен.

– Може, їх відволікла мати Женев’єв?

Вивернуті шматки асфальту, товсте коріння, калюжі і бите скло… Віта огинала перешкоди, намагаючись не думати, що вона буде робити, зустрівши Жені. І, головне, чи треба щось робити?

Віктор завинив. Вона не знала, чим, але розуміла: ненависть, яку відчуває шаєннка, не зароджується на порожньому місці. То чи не чесніше залишити їх розбиратися в усьому самостійно? Тим паче, що можна протиставити Жені? Тільки кулон, однак на нього зазіхнув Шарашка.

– Навіщо вам амулет? – Віта різко пригальмувала, і Тін, що поспішав слідом, майже в неї врізався.

– Навіщо нам магія? – Другий супутник охоче зупинився поруч. – Гарне питання. Наприклад, щоб їздити без бензину.

– Але ви обидва втратили зв’язок із Шаєнною! Одного разу й ця магія просто закінчиться!

– А що заважає мені за допомогою цієї магії налагодити зв’язок із Шаєнною? Повернутися додому? Або розірвати енергетичний канал між тобою і партнером? Хоча ні, останнє – зайве. Спостерігати за вами – розвага краща, ніж телевізійне шоу.

Віті згадалися слова Наталії. Шароєлінард Ашелай Карт, представник впливового роду, аристократ і сильний маг… Як же важко йому довелося в нашому світі! Зовнішність ворони, зникла магія, втрачена назавжди Шаєнна… У нього була альтернатива – підживитись настільки, щоб повернутися в людську подобу. Стати людиною! Простою людиною, і збережена здатність передбачати ймовірності майбутнього мало впливала на ситуацію.

Шарашка звик до магії. Вона супроводжувала його все життя, захищала, опікала і вчила завжди бути насторожі. В Шаєнні той, хто позбавлений магії, вважається неповноцінним. Як Тін, для порятунку якого іносвітці залишили Лієланд. Ні, Віта не мала права лаяти цю бісову «ворону» за бажання стати собою будь-яким способом! Але вона не могла закрити очі на те, що відбувалося з Віктором.

– Давайте спробуємо… Тільки спробуємо, га? Раптом ми її вмовимо?

– А ми що робимо, землянко? Пробуємо. Та й за чарівною Женев’єв Іроєн Лойс серйозний боржок.

– Через Тіна? – Як же нестерпно було йти далеко від нього!

Шарашка зірвав вилізлий на доріжку пролісок і вручив його Віті.

– Вважай, що це від партнера. Нічого не хочеш йому передати? Поцілунок, наприклад?

– Обійдешся.

– Я сам підставився. – Тін рухався між деревами. – Нерозумно вийшло. А борг… Це давнє. З Шаєнни. Річ у тім, що…

– Ми не любимо брехух, – обірвав його Шарашка. – Не любимо егоїстичних гадюк, які погоджуються на шлюб-угоду, а потім тікають, спровокувавши війну. Не любимо, коли гинуть рідні. Розслабся, землянко. У нас достатньо особистих причин, щоб випровадити Женев’єв із цього світу.



Елена Гриб

Відредаговано: 01.05.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись