24.4

***

Два роки потому

проспект Дружби

Від величезного кошика блідо-рожевих лілій, прикрашеного білими атласними стрічками, йшов густий солодкий аромат. Ошатні відвідувачі, яким не пощастило сидіти поруч із квітами, потирали носи, стримуючи чхання, однак не скаржилися – дарували світу добросердечні кривляння і мріяли, щоб оплачені дві години масовки скоріше закінчились.

– Довго ще? – не витримав хтось. – Спину тягне… Ноги б розім’яти не завадило.

– Тсс! – Віта, одягнена в коротку світло-блакитну сукню (уніформу дівчат, які розносили напої), притиснула палець до губ. – Зараз вони з’являться. Пам’ятайте: ніяких гучних розмов, претензій, невдоволення…

– Простіше кажучи, усміхаємось! – Жагучий брюнет у костюмі офіціанта спритно висмикнув із її кишені маленьку записну книжку і перегорнув кілька сторінок. – Землянко, у нас тут начебто проблема, – видав, задумливо морщачи лоба. – Щойно говорив із якоюсь давньою пташкою з оточення майбутньої місіс Грей. У неї алергія на кішок. У об’єкта, а не у пташки. Твої пропозиції?

– Замінимо кошеня на цуценя? Чихуахуа за розміром підійде. – Віта глянула на годинник і охнула. – Три хвилини до початку! Навіть дворняжки не знайти! Шарашко, придумай що-небудь!

– Якщо леді Лойс присипати борошном, вона зійде за милу пухнасту тваринку. Як ідея?

– Дуже смішно! – Віта відчувала, що ось-ось вибухне. – Швидко шукай заміну!

– Наприклад?

– Та хоч хом’ячка! І… Де Тін? За планом він має… Ой! Містер Грей непунктуальний. Вони приїхали на цілу хвилину раніше. По місцях!

Оточуючі дружно схопилися хто за меню, хто за столові прибори. Шум стих, йому на зміну прийшла розмірена, надзвичайно чемна розмова інтелігентних людей, гучна рівно настільки, щоб створити атмосферу пристойного товариства.

– Масовка не підвела. – Віта спостерігала, як літній джентльмен відчиняє скляні двері для своєї дами – жінки тихої, скромної, до сучасних ресторанів незвичної. – Тепер час подарунків.

Розпорядник поспішив до пари, що ввійшла, і люб’язно запропонував провести їх до столика. Он, біля вікна, кращий у закладі, все як і просили…

– Хто просив? – супутниця містера Грея не на жарт здивувалась. – Ми ж надумали зайти сюди хвилин десять тому!

«Ні, це вас переконали погодитися на вечерю всього десять хвилин тому», – скривилась Віта.

Вона не любила брехню в жодних її проявах. Навіть сюрпризу заради або задля спасіння життя, обман залишався обманом. Але… Як показувала статистика Агентства, багато хто не проти містифікацій.

– Шампанське. – Віта звірилась із записами. – І особливе меню… Машо! Інше шампанське! Колекційна пляшка, замовник сам її надав!

– Вибач… Спіткнулась і… Але я переклеїла етикетку, вони нічого не помітять.

– Навіть я помітила, хоча ніколи ту пляшку в очі не бачила! – розлютилась Віта, не бажаючи визнавати, що все йде шкереберть. – Викинь це! Міняємо пункти плану місцями. Зараз напишу йому і запитаю, чим краще замінити шампанське. Простеж, щоб із полуницею накладок не було.

«Та що їй зробиться? Навіть якщо впустять, піднімуть і перемиють», – заспокоювала вона себе, набираючи покаянне повідомлення.

«Друга така пляшка в Лондоні», – надійшла відповідь.

За нею йшло уточнення, що це на краще, оскільки майбутня місіс Грей три дні як повністю зав’язала з алкоголем через стан здоров’я.

– Е-е-е… Десерт трохи впав. – Маша впоралася з полуницею на відмінно і прибігла з новою неприємністю.

– Нічого, бісквіт часто просідає. – З важким серцем Віта вирішила закрити на це очі. – Вони захоплені одне одним, навряд чи помітять.

– На підлогу впав, – потупилася співрозмовниця. – Через голубів.

– Вони ж у клітці!

– Але грип передається повітряно-крапельним шляхом.

– Який ще грип?

– Пташиний!

«Довго я цього не винесу», – Віта наказала Маші все облишити і збігати в кондитерську того ж містера Грея.

Подумки поставила собі третій мінус і почала розшукувати поглядом інших ключових учасників дійства.

– Як успіхи?

Вона відчула наближення Тіна за мить до того, як він обійняв її і полоскотав губами шию.

– Твої голуби зжерли десерт, – поскаржилась, не поспішаючи звільнятися.

– Так ось чому у них розлад шлунка, – кивнув іносвітець. – Добре, що це не інфекція. Гей, не хвилюйся! Вони беруть участь менше тридцяти секунд. Що може статися за цей час?

«Все що завгодно», – Віта не поділяла його оптимізму.

І, звичайно ж, передчуття не підвело.

– Це на щастя, – опустив очі засоромлений містер Грей, забувши забрати прикріплений до лапки птаха аркуш.

Його супутниця з сумнівом втупилася в пляму на своїй сукні і пішла до дамської кімнати.