4.2

– Твоя мама сказала, що тобі геть погано. Підемо, я відвезу тебе до лікарні.

Вона зітхнула. Приємно зустріти людину, не знайому з реаліями.

– Пів на одинадцяту. Все зачинено, та й мій випадок не екстрений.

– Приватні лікарні працюють цілодобово.

– Державні теж! Але не…

– Анастасіє Петрівно, будьте люб’язні, принесіть чоботи і пальто Аліни.

Судячи з розгубленого вигляду матері, вона почала помічати, що гість занадто швидко взяв на себе обов’язки господаря. Чи правильніше сказати – господаря її доньки?

Йти будь-куди Віта відмовилась навідріз. Ну, як навідріз… Натякнула рідним, що проводити час із Віктором небезпечно для здоров’я в прямому сенсі слова.

Батько за це вхопився, зав’язалась бесіда… Спочатку не дуже приємна для новоспеченого «друга сім’ї», однак трохи згодом з’ясувалося, що в розумінні Віктора вчорашня історія має зовсім інше забарвлення.

Виявляється, у всьому винна тільки безвідповідальна Віталіна Сергіївна!

Це вона виросла занадто слабкою, хворобливою і чутливою до алергенів (співчутливе зітхання), і те, що до алергії тією чи іншою мірою схильні майже дев’яносто відсотків населення Землі, нічого не міняло.

Це вона з необережності вхопила коньяку – напевно, забула, що їй не можна спиртне (докірливе хитання головою).

Це вона загубила таблетки, без яких могла б загинути (трагічне закочування очей).

Це вона переплутала вулиці і вийшла за квартал від своєї квартири (щире здивування).

Це вона зламала парасольку, промокла наскрізь і застудилася (зразковий осуд).

Це вона випила дешеві таблетки від температури з безліччю побічних ефектів (відверте засудження).

Це вона веде нездоровий спосіб життя, через що у неї проблеми з серцем (легке презирство і готовність підсобити з харчуванням і тренуваннями).

На цьому моменті батьки, які могли розповісти історію серцевої недостатності Віти з моменту її народження, нарешті зрозуміли, що гість не просто перебільшує – він видає домисли за прописну істину. Однак далі йшов перелік заслуг Віктора, і вони засоромлено примовкли, слухаючи велику людину, яка за минулу добу кілька разів врятувала їхню улюблену доньку від наглої смерті.

Це він знайшов їй найкращі ліки від алергії.

Це він швидко і безпечно позбавив її від застуди.

Це він провів її на роботу і показав всім, що Аліну є кому захистити.

Це він забезпечив їй два тижні відпочинку.

І це він відвезе її до приватної лікарні, де точно скажуть…

Що саме скажуть, сім’ї Курочкіних дізнатися не судилось, бо Віта нарешті не зуміла стримати роздратування.

Раніше вона вважала себе вкрай тихою людиною. При сторонніх навіть голосно сміятися часом не наважувалась, що вже говорити про з’ясування стосунків на підвищених тонах? Однак змовчати не вийшло. Рівень абсурду зашкалював настільки, що всередині все закипало.

Найбільше її злила не брехня, а те, що Віктор вірив своїм помилкам. Він же розумний чоловік і має бачити ситуацію під різними кутами! У нього якийсь бізнес, і там така поведінка призвела б до швидкого краху! Чому аж ніяк не бідний підприємець, який вміє оцінювати ризики в діловій сфері, настільки упереджений в особистих відносинах? Чому він навіть не замислюється, що у когось може бути інша думка?

– Досить! – викрикнула Віта. – Досить вже! Ви мене зовсім не знаєте! Я вас не просила про допомогу! Якби не ви, мені допомога й не знадобилась би! Давайте просто забудемо одне про одного. Я підпишу все, що захочете. Відмову від претензій, розписку про нерозголошення – все! Тільки не треба більше втручатись у моє життя!

Віктора не образили ні різкі слова, ні злі сльози. Він добродушно усміхнувся, знизав плечами.

– Нерви, – сказав, звертаючись до її батьків. – Стрес. Я пришлю вам чудову японську травичку. Дуже добре заспокоює.

І мати, і батько дивилися на нього з однаковим тривожним здивуванням. Здавалось, вони не розуміли, говорить гість це серйозно чи знущається.

– Будь ласка, – Віта з жахом усвідомила, що кричала на нього вголос, – перестаньте змінювати моє життя. Дуже вас прошу. Я дійсно вдячна за…

Вона запнулась. А за що, до речі? За те, що збив? Що двічі ледь не угробив лише тому, що не поцікавився її бажаннями? Що відтепер Аглая Іванівна хрестом ляже, а Віталіну Сергіївну виживе?

«Телефон», – майнула рятівна думка.

Точно, він же привіз телефон, в якому були потрібні номери!

В голос повернулася щирість.

– Дякую за все. У мене залишаться гарні спогади про вас. Ходімо, проведу до порогу.

– Ти що, Аліно, засмутилася? Викинь це з голови! Ти ж не винна, що така слабка. Дурненька, я ж намагаюся зробити твоє життя кращим!

Віта здригнулася. Кращим… Чи не з тієї це опери, що й Шаєнна з Лієландом?

– Шарашка? – напружено ​​уточнила.