Глава 5.1. Довіряйте своїм почуттям. Але не всім

6 березня, 13.00

вул. Зарічна

Батько зустрівся їм на сходовому майданчику між третім і четвертим поверхами.

– Тату, ми…

– Мене Степанович покликав, просить тюнер налаштувати. Інструменти в передпокої, під вішалкою. Тримай ключ! Тіне, ще раз велике дякую за роботу. У вас візитівки немає? Я б вашу фірму кільком знайомим порекомендував.

– Вибачте, ні.

Коли внизу затихло відлуння кроків, Віта схаменулась і припинила зображати статую.

– Які ще інструменти? – прошипіла, не впізнаючи власного тону.

– Залишив. У вас.

– А, забув? – Хоч убийте, а щось у навмисній простоті Тіна заважало на нього сердитись.

– Залишив. Щоб був привід повернутися.

Справді простота. І як це розуміти?

– Навіщо?! І як ти дізнався, де я живу? Чому мене переслідуєш?

– Не переслідую. Спостерігаю. Оцінюю ризики.

– Які?!

– Пов’язані з Віктором Глодом.

Віта несподівано заспокоїлася. Спілкування – кращий метод впливу на «гостя з Шаєнни». Якщо поставити правильні питання, можна розібратися в цій дивній ситуації.

– Серцебиття вище норми.

– Дякую, що помітив, – іронізувати вона не вміла, і вийшло жалісливо, а не глузливо. – Може, ти не тільки вікна міняєш, а й ліфти чиниш?

– Якщо в інтернеті є інструкція, розберусь. Але це займе трохи часу. Краще знайти інший варіант.

– Навчитись літати?

Сходи хитнулися, вирвавшись із-під ніг.

Віта тоненько ойкнула, виявивши, що не впала, а піднімається – повз черговий проліт, повз бабу Ніну з п’ятсот другої, що визирнула на шум, повз кішку з кошенятами в коробці на шостому поверсі…

– Серцебиття частішає. Ймовірно, через висоту.

«Угу, угу. І той факт, що мене несе на руках привабливий малознайомий хлопець, ролі взагалі не грає. Винний атмосферний тиск – тільки він, бідолашний».

Нарешті вони досягли дев’ятого, і Віта відчула, що знову стоїть на ногах.

Тремтячими пальцями відімкнула двері, подумки уявляючи заголовки завтрашніх газет.

«Ритуальне вбивство на Зарічній! «Я прибув із Лієланда в пошуках їжі для великого і жахливого Шарашки», – заявляє злочинець. Слідство не розуміє, що змусило жертву привести безумця до свого будинку» – або щось на кшталт того.

Стаканчик із морозивом зім’явся і почав танути. Віта поставила його на тарілку, з побоюванням зиркнула на гостя. Той забарився в передпокої – діловито витягав із-за вішалки сумку з інструментами.

– Чай будеш? – З огляду на те, що кави тут ніколи не було, пропонувати її не мало сенсу.

Тін вибрав вчорашній борщ. Облюбував стілець із м’якою спинкою, запустив ложку прямо в каструлю…

– Їжа – добре, – промовив глибокодумно. – Шарашці сподобалось би.

Якщо чесно, таємничий Шарашка вже сидів у Віти в печінках. Шарашка те, Шарашка се… Бували моменти, коли вона забувалась і вірила в його існування.

– А що, твій Шарашка на дієті?

Візитер не відповідав, поки не знищив залишки борщу. Потім як справна господиня помив посуд і повернувся за стіл.

– Шарашка харчується емоціями, – видав, скоса поглядаючи на сьогоднішній суп. – Яскравими позитивними емоціями, спрямованими безпосередньо на нього. Твоє замовлення не виконане, тому він зараз голодний і злий.

– І що йому заважає перейти до наступного замовлення? – Віта, розсудивши, що двох літрів їжі більш ніж достатньо, пересіла так, щоб відгородити від Тіна плиту.

– Упертість. У Шарашки ніколи не було невдач. Він прогнозує успіх. Твій випадок – особливий.

Батареї в батьківському домі гріли краще, ніж в орендованій квартирі. Гість мимоволі посунувся ближче до них – як кіт, що вбіг з морозу. Заплющив очі, всім своїм виглядом показуючи задоволення від тепла, мало не замурчав…

– Тіне, хто тобі сказав мою адресу? – Віта не збиралась піддаватися привабливості моменту.

– Простежив. За Шарашкою.

«Дякую, що не за мною», – вона майже впевнилася: цим хлопцем керує незабутній Віктор.

– Поточна ймовірність того, що ти втратиш роботу протягом місяця, – п’ятдесят відсотків, двох – шістдесят вісім, трьох – дев’яносто один, – раптом заявив «іносвітець». – Це висновки Шарашки. Їм можна довіряти.

– Що?!

– Перерахувати чинники?

Віта заперечливо хитнула головою. Навіщо? І так зрозуміло. Аглая Іванівна, якій неввічливо потопталися по болючій мозолі; Дмитро Анатолійович, який виявив, що і у «квочок» є шанувальники; Маша, яка раптом побачила в тихій колезі суперницю… Неприязнь когось одного можна витерпіти, а ось з усім колективом не впоратися.

– Не треба. Краще придумай рішення.