15.2

***

18 березня, 22.30

вул. Степова, передмістя

Віктор розплющив очі і застогнав. Вечір? Ніч? Ранок? У кабінеті було темно. Щільні штори повністю закривали вікно, і лише з прочинених дверей пробивалися слабкі промінчики. Торшер? Чи на кухні господарює сонце? Вірогідніший другий варіант.

Судячи з відчуттів, пройшла ціла вічність. Побите тіло боліло, відмовлялося слухатись, вимагало не ворушитися і не намагатися встати на ноги. Між іншим, правильно вимагало… Підвестись не вийшло, тільки кров розмазалась по світлому килиму та заново розквасився ніс. Зате вдалось помітити телефон, що впав у запалі боротьби.

Віктор простягнув до нього руку і з подивом виявив: пальці не слухаються. Сфокусував погляд, перетерпів приступ нудоти… Вивихнуті, точно. Він пам’ятав, як тендітна жінка в темному плащі калічила їх одного за другим і ставила питання. А навіщо? Нащо вона докладала стільки зусиль? Віктор розповів про Женев’єв після першого ж вибитого зуба. Виклав все: і про її божевільну закоханість, і про те, як це йому лестило, і про страх, який він відчув, зрозумівши, що розійтись по-доброму не вдасться.

Незнайомка не вірила. Била, забруднюючи свої білі манжети бризками крові, і запитувала й далі. Про час, який вони провели разом, про сварку, про той фатальний день, коли Жені зникла навіки. Про кулон, звичайно ж. Про тих, хто допомагав замести сліди. Про почуття, уявіть собі!

Віктор швидко відключився. Не звик до болю, та й вона не шкодувала сил. Їй не сподобалася його слабкість. Вона шаленіла… Напевно. В будь-якому разі до непритомності він не пам’ятав ні перебитих ребер, ні синців на животі, ні розпухлих колін.

Віктор підчепив краєм долоні мобільник і притягнув до себе. Заблоковано, щоб його… Ввести пароль вдалося з третьої спроби, зайти в швидкий набір – з другої.

Цифра один… Елла. Віктор майже торкнувся екрану, проте щось його зупинило. Ні, більше ніяких прохань. Вони справді розійшлися. Пора дивитись у майбутнє, а не чіплятися за минуле.

Двійка. Адвокат, здатний витягти з будь-якої колотнечі законними і не дуже методами. Він точно знає, що робити, але прямо порушувати закон навряд чи буде. З ним не можна бути відвертим, особливо зараз, коли він і без підозрілих історій дивиться косо. Вважає, що вбивство Каті – вина Віктора. Правильно, якщо чесно, вважає…

Три. Бідна дивачка з купою заскоків. Навряд чи вона візьме слухавку. Образилася, здається. Жінки – дивні істоти, їм неможливо догодити. Проявляєш увагу – нав’язуєшся, даєш більше особистого простору – ігноруєш, намагаєшся захистити – контролюєш, залишаєш у спокої – кидаєш…

Віктор роздумував недовго. Тицьнув мізинцем у номер Елли.

«Підтвердіть видалення», – вискочило віконце.

Як просто…

Осколок ребра вп’явся у тіло від необережного руху. Віктор зойкнув, вибрав номер Віти.

«Абонент знаходиться поза зоною досяжності», – почув байдужий голос автомата.

Так, її SIM-карта лежала в його гаманці.

Віктор скрипнув би зубами, якби міг доторкнутися хоч до одного з них. От же ж невдача!

Тепер би згадати, чи говорив він небезпечній незнайомці про дурненьку Курочкіну… Не факт, але й не виключено.

Навіщо та жінка увірвалася в його будинок? Що хотіла почути? Чому не вбила?

Віктор відштовхнув телефон і заплющив очі.

Вона повернеться. У неї була можливість помститися, проте вона нею не скористалася. Отже, справа в іншому. Їй потрібен кулон? Смішно. По-перше, це просто казки. По-друге, Віктор зізнався, що викинув його в грудні минулого року. Скарб Женев’єв покоїться на дні річки в Прирічковому парку.

Оглушлива трель дзвінка змусила Віктора здригнутися.

– Павловичу? – Він прийняв виклик. – Якраз збирався вам телефонувати, Павловичу…

– Елла вагітна, – приголомшив адвокат. – Ви знали?

– Уже не вагітна. – Серце чомусь защеміло, але Віктор не дозволив собі думати про недавні події.

– Все ще вагітна, – як припечатав Олександр Павлович. – Її лікар – мій хороший друг. Він вирішив, що вам буде корисно про це дізнатися. Сподіваюсь, ви розумієте, що така лояльність вимагає відповідних дій?

– Заплатіть скільки вважаєте за потрібне, – в горлі пересохло і говорити було важко. – Прошу, збережіть це в таємниці.

– Вам нема про що турбуватися. Вітаю, скоро ви станете батьком. На добраніч.

– Стривайте. – Віктор не уявляв, що робити далі. – Мені потрібна ваша допомога. Приїжджайте, Павловичу. Я не шуткую. Двері відчинені, ворота, напевно, теж… Ні, ніякої поліції. Краще знайдіть медика, який вміє мовчати. До речі, рентгенапарат можна замовити додому?