Глава 17.1. Слухайте поради – і робіть по-своєму

19 березня, 15.00

вул. Лісова

Віта прислухалась до швидкої розмови іносвітців, проте більше не могла розібрати ні слова. Вони активно жестикулювали, стояли мало не впритул, обмінювалися короткими різкими фразами і, створювалось враження, готувалися вчепитись одне одному в горлянку.

– Іноземці, – з легким презирством сказала Ася. – Темперамент ого-го який, але кривляються як мавпи.

«Ти, коли сваришся з чоловіком по телефону, маєш не кращий вигляд».

– Іноземці! – пролунало поруч захоплене – з вуст Маші, хто б сумнівався. – У них стільки пристрасті! Гей, Курочкіна, ти ж знайома з тим хлопцем! Звідки він? Італія? Іспанія?! Греція?!

– Угу, – невизначено кивнула Віта. – Ага.

Спостерігати за перепалкою чомусь було неприємно. Наче у незнайомки знайшлась перевага, якої земним дівчатам ніколи не здобути. Рідна мова у людини одна, нею й образи зачіпають сильніше, і зізнання в коханні звучать щиріше.

А ще темноволоса красуня знати не знала про фатальні три метри.

– А-а-а! – раптом зойкнула Маша. – Це він! Який же він класний!

«Знаменитість якась завітала?» – здивувалася Віта, відводячи погляд від шаєннців.

– Курочкіна, тобі нереально пощастило! – продовжувала колега, без сорому вдивляючись кудись за спину співрозмовниці. – Це джекпот!

«Та невже?» – в голову лізли нехороші підозри.

В оточенні Віти був лиш один «джекпот». Ось тільки повірити в те, що він абсолютно випадково знову опинився поруч, вона не могла. Звичайно, Всесвіт не скупиться на збіги, проте зараз їх надто багато.

– Аліно! Ти в нормі?

Віктор. Ну звісно, хто ж іще? «Прикрашений» синяками і подряпинами, і все одно «класний». Костюм вартістю з найближчий ларьок – добрий косметичний засіб, та й дорогий автомобіль прекрасно згладжує нерівності.

– Ви сищика найняли, щоб за мною стежив?

– За кого ти мене маєш?

Віктор зобразив таке щире обурення, що Віта повірила одразу. Не може людина брехати, дивлячись прямо в очі. Не в цьому житті.

Чи може?

– Це щось у телефоні, так? Якась програма?

Міміка його підвела – на обличчі майнула розгубленість, і Віта зрозуміла, що не помилилась.

– Навіщо? Скажіть же, бога ради, навіщо вам це все?

Хотілося втекти на край світу, але натомість вона стовбичила перед знайомими і, за словами зацікавленої Маші, хоронила своє майбутнє.

– Здається, я полюбив тебе, Аліно.

– Що?..

«Це якийсь дивний різновид сну. У реальності так не буває. Багаті самодостатні чоловіки не закохуються в представниць зовсім іншого світу. Це не любовний роман, не мильна опера і не казка. Такі, як він, мають сформовані смаки і переваги. Для них кумедна простачка з самих низів – не більше ніж розвага. Або ж об’єкт для зміцнення власного авторитету, якщо їм раптом заманеться побалуватись благодійністю», – запевняв здоровий глузд.

– Ти – найкраще, що було в моєму житті. – Віктор поклав руки Віті на плечі і заглянув у очі. – Будь ласка, дозволь завжди бути поруч із тобою, – сказав благально. – Я хочу захищати тебе і…

– А-а-а! Як же ж мило!

Ні, пищала не ошелешена Віта. Машу раптом осінило, що перед нею розгортається небачене дійство, і вона витягла телефон, щоб зняти кожну деталь.

– Ця квочка актора найняла, щоб випендритися? Чи першого зустрічного гопника одягнула? Десь я його вже бачив… Часом не в переході з табличкою «Подайте на сто грам»?

Ось і Дмитро Анатолійович намалювався. Бундючиться як недощипаний когут… Ні з того ні з сього знайшов сміливість? Вперше зустрівшись із Віктором, він підібгав хвоста і годинами не висовувався з підсобки, а тут раптом зважився висловитись?

– Молодий чоловіче, можна вас на секундочку? – добре поставлений голос Віктора не змінився.

Мирний тон обдурив Дмитра. Він перевальцем наблизився, поширюючи важкий сморід перегару.

– Прошу, візьміть візитку. – Білий прямокутник захитався перед його носом. – Верхній номер належить мені, нижній – моєму адвокату.

– Е? – уточнив Дмитро і гикнув. – Нащо мені ця писулька? У клозет сходити? – Він п’яно заржав і похитнувся.

– Вона стане вам в пригоді, коли ви подасте на мене до суду, – вкрай люб’язно пояснив Віктор.

– Що-о-о? – протягнув Дмитро з помітною цікавістю. – За що, мужик?

– Повний список вам повідомлять після судмедекспертизи. Аліно, не дивися. Будь ласка.

«Наказ, до якого додали «будь ласка», вважається проханням?» – Віта не знала, як сприйняти цю неочікувану ввічливість.

Віктор ударив – швидко, без замаху і попередження. Його розпухлий, покритий синцями кулак врізався у красиві, досить жіночні губи противника, перетворивши їх на криваве місиво. Наступною ціллю стало сонячне сплетіння. Підборіддя. Нирки. Ніс.