Агресор

Розділ.1 Людмила Михайлівна

— Діти сьогодні буде церемонія вручення нашим вчителям, — промовила директор школи десятикласникам, продовживши, — тому замість двох останніх уроків їдемо підтримати нашу школу й вчителів, а особливо Людмилу Михайлівну, котра входить в список номінантів.


Й серед них був він… Агресор...
 

 Святковий настрій присутніх у гарно прибраному залі, наповнювали квіти та теплі слова вдячності цій мудрій професії.

— Добрий день вам любі друзі! Доброго здоров'я зичу усім присутнім! Я вітаю педагогів, чия праця і професіоналізм не дозволяють школам стояти на місці, а рухають їх вперед, — промовила ведуча, додавши. — Рада бачити вас усіх на нашому святі «Найкращий вчитель року» у місті Вінниця.

 В залі було доволі спекотно, через те що він був весь заповнений вчителями та учнями, хтось дивився концерт і як вручали грамоти, а хтось сидів в навушниках й дивився в вікно наче прийшов на нудну лекцію… Але він весь час спостерігав і ось оголосили її…

— як сказав А. Дістервег: «Учитель для школи — це те ж саме, що сонце для всесвіту. Він джерело тієї сили, яка надає руху всій машині. Остання заіржавіє у мертвому заціпенінні, якщо він не зуміє вдихнути в неї життя і рух… ». Тому на вручення грамоти, запрошуємо наше не згасне джерело сили, найкращого вчителя року Людмилу Михайлівну! - Підтримаймо її гучними оплесками!

 Було багато різних номінацій та з його школи нагородили тільки її. Безліч привітань звучали для неї в цей день...

 Це дало поштовх для наступних дій Агресора, адже вона була щаслива.

 Він знав свій клас і те, як вони насправді відносяться до неї, йому навіть і підготовлюватись непотрібно було. На його думку, ніхто немає бути щасливим у всякому разі не з його оточення…
 

Наступного дня…
 

  Ніби з-під ковдри, зійшло над горизонтом сонце, пустивши свої перші промені та освітивши будинки й доторкнулось до неї. Людмила Михайлівна була рада такому привітному ранку, зібравшись вона пішла в школу. Окрилена від вчорашньої церемонії вчителька була й до сьогоднішнього дня.

 Восьма ранку, все наче як завжди, але… тільки їй коштувало вийти з класу коли її викликала директор, клас почав діяти, й не примітно при всіх Агресор почав знімати підготовку однокласників.

— Ну ж бо вставайте банда! — промовила дівчина.

 

 Деяким це здавалось весело, а іншим ні та вони були спостерігачами, боялись висловити свою думку, інакше на місті Людмили Михайлівни були б вони.


  Женя була витівниця в класі її всі слухали, тому в компанії п’яти осіб Віки, Ані, Олега, та Микити вони помалювали їй стілець та насипали лушпиння насіння, забравши всі ганчірки та крейду. Накидавши клапті паперу в шухляди та викинувши журнал в смітник.

 Прийшовши від директорки та нічого не помітивши, Людмила Михайлівна подумки була ще на нагороді, тому вона не помітила, як сіла на той злощасний стілець. Було трохи дискомфортно та коли вона підійшла до дошки й почала писати, весь клас почав сміятись й це все знімав він.
 

— Ви що?! Розгублено та гнівно вона подивилась на учнів шукаючи поглядом витівників та від цього ще більше розійшовся зі сміху весь клас і вона вибігла зі слізьми до директора…
Цей булінг продовжився в соцмережі, завдяки Агресору й відео котре він виставив у себе на сайті, над нею почали знущатись всі діти та всі її грамоти пішли нанівець від таких дій…

 

За три дні до вручення...

 

 Вона була та сама жінка, котра живе одна з котом. Вона любила працювати з підлітками, це набагато цікавіше чим з дітьми. Судячи з анонімних анкет, учні її любили, й особисто про це говорили.
 Професія учителя для неї це і робота й покликання водночас, але більше все ж таки останнє.
  Весь її час займала школа проробивши десять років в одній школі, Людмила Михайлівна не дуже хотіла переїжджати, але заради кохання переїхала за її нареченим в інше місто, через деякий час в нього трапився серцевий напад та він помер... Вона так і не зустріла іншого, а поринула від горя і відчаю в роботу. В новій школі і їй все вдавалось та поверталась вона пізно ввечері, а йшла рано вранці. Й в один прекрасний день в 10-Г перевели з інших шкіл двох дівчат та хлопця, котрі були гірші повені та землетрусу для неї. Вони погіршували її авторитет з кожним днем все більше й більше. Діти переставали слухатись її та радитись на будь-які теми.

— Так Людмила підіймайся, потрібно боротись та йти далі, говорила вона сама до себе та до кішки Василіси, названу як її покійного нареченого Василя, — так, 10-Г клас жахливий, але є й інші класи та дітки, які мене люблять і поважають. Через три дні має бути нагородження й навпаки може ті дітки побачать мене на сцені та відчують гордість і сором за свої дії. Й не будуть день в день принижувати мене. Життя складна річ, але я повинна їм дати знання… Якби ж тут був Василь він би сказав, щоб я кидала то все і їхала за край світу, навіщо тих неуків чомусь вчити як вони не хочуть бути людьми… Але я б сказала, що хочу зробити їх людьми й бути вдячними та поважати працю інших…

 Одягнувши простенький сірий костюм та розділивши чисте сухе волосся на проділ, котрий їй подобався й взявши плаский гребінець, вона начісувала пасма зосередившись на середній частині волосся, яка формувала французький твіст. Після того, як вона начесала пасма, обережно перенесла їх на одну сторону. Намагаючись при цьому не зруйнувати начісування та закріпила волосся на кінці гумкою. Захопивши паличками хвостик з двох сторін, рівно утримуючи їх, почала закручувати їх всередину у напрямку до середини потилиці. Утримуючи палички в центрі зачіски, закріпивши мушлю шпильками й акуратно витягла палички, пригладивши всі дрібні волоски котрі вибились з зачіски.

 Та налила собі м’ятного чаю з мелісою, випивши його та насипавши корм кішці, вона з важкими думками та надією у серці, що потрібна дітям, що взагалі комусь потрібна, йде в школу. Поклавши в сумку як завжди таблетки з заспокійливим.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше