Розділ 2. Аня та Віка

 Тобі сім – і у тебе їх вісім, тобі п'ятнадцять – і їх чотири, тобі двадцять сім – і їх дві, тобі п'ятдесят шість – у тебе вона одна…

 З віком друзів стає менше і менше, а під кінець життя залишаються лиш спогади і їхні усміхнені обличчя на збляклих від часу фотографіях. Хтось говорить, що друзі пізнаються в біді, а деякі що її зовсім не існує, — це міф, який розбивається об першого кращого хлопця, і можливо, тебе так і ніхто не переконає у протилежному.

 Аня та Віка дружили ще змалечку, вони були як сестри. Разом гралися в пісочниці, набивали перші синці, сварилися і мирилися ледь не щодня, разом мріяли й пізнавали життя. Ходили разом у дитячий садочок, а потім у школу, сиділи за однією партою й перевелись разом в іншу школу. Дорослішання багато змінило, але незмінним залишилося одне: щоб не було сказано, яка б „державна таємниця” не „розсекречена”, – про це більше не знатиме ніхто.

 І ось тут агресор взявся за діло. Дівчата навчались разом з ним в одному класі, були відмінницями й витівницями та грали в баскетбольній команді. Виборовши призові місця вони запросили всіх однокласників на вечірку, крім нього. Вони з нього не глузували, а просто вважали його дивним і не цікавим, тому що він завжди був тихий та тримався осторонь, що нікому й на думку не спадало що він може створити власний сайт з цькуванням й висміюванням інших.

 Він вирішив їх розсварити, придумавши сторінку в соцмережі та виставивши замість себе фото незнайомого красеня, високого хлопця із мужнім і водночас ніжним обличчям, котрий дивився на них своїми виразними кароокими очима по ту сторону екрану.

 Агресор листувався з дівчатами до пізньої ночі та дуже сподобався їм обом, що вони почали розповідати подробиці свого життя й про людей котрі оточують.

Він відправив однакове повідомлення двом дівчатам:
 

"Ти дуже красива та щира дівчина я б хотів поспілкуватись з тобою в реальному житті й запросити тебе на побачення, але якщо ти не хочеш на побачення можна й просто кави попити, з тобою ну дуже приємно спілкуватись й час летить не помітно..."

 Але Віка трималась, вона не з тих хто йде по першому поклику на побачення, хоч якби не подобався хлопець й відмовила йому.

 А ось Аня на пориві ейфорії від компліментів і від того, що він запросив її на побачення, мало того що погодилась, а й продовжила листування розповівши все про що він питав.
І вона обмовилась, що ходила в секонд-хенд з Вікою та в неї весь одяг звідти, там є класні речі та Ані краще нові купувати, а от у Віки весь гардероб звідти й ніхто навіть не здогадується…

 Це було зачіпкою для нього, додати запалений сірник у вогнище, а чи розгориться воно покаже час, тому Агресор зробив фото листування що там було видно Аню і її слова про одяг і виставив у себе на сайті.

 Вікі одразу прийшло сповіщення, що додали світлину та відкривши вона не очікувала такого повороту її не мов розтоптали на місці й облили кип'ятком, вона не могла повірити, що єдина подруга все ось так розповіла, а ще гірше те що полився бруд під тим фото, яка Віка й що вона обідранка й інші образливі слова... Однокласники були там підписані іншими іменами, тому розпізнати хто поливає брудом було не можливо... Вона й хотіла про це забути, але перевести тему могла тільки інша резонансніша.

 Підійшовши до групи однокласниць, вона бачила в їх очах якусь відразу та вирішила діяти.

— Дівчата, підкажіть психолог в нашій школі хороший? — запитала Віка.

— Що трапилось? — дівчата були здивовані й одразу була відповідь.

— Дуже вас прошу, просто немає до кого звернутись, а я не знаю як їй допомогти... — вдавши засмучену опустила очі та задум її був жорстокий...

— Кому? запитали в один голос дівчата

— Добре, скажу. Тільки не розповідайте нікому, це секрет... В Ані були відносини зі старшими хлопцями, інтимні, та вона завагітніла й зробила аборт, тому що не знала від кого дитина. Я не знаю що їй порадити, ось вона й гнівається й пише всякі анонімні повідомлення, про те що я ходжу не в нових речах... Тільки через те, що не знаю як її втішити...

 Й цю нісенітницю зняв на телефон ВІН та виставив відео в мережу. Що над Анею почала кепкувати та зверхньо дивитись вся школа, ще й мало того, хтось взяв фото сексуального характеру та вставив її обличчя туди й розіслав всім...

 З кожним разом він доливав масла в вогонь, такий непримітний хлопець, котрий мав образу на весь світ, за те що йому не вдалось чогось добитись і на нього ніхто не звертає уваги…

За три дні до…

Аня

— Мамо, мамо ми отримали винагороди подивись, радісно показуючи мамі свою грамоту з медаллю…

— Аню не відволікай. Ти бачиш я з Микитою зараз займаюсь?! В тебе їх он десятки по стінах висять, навіть немає де вазон поставити чи полицю прибити, через ті твої грамоти. Це ж не гроші… Все йди…

  Дівчина від маминих слів й ігнорування дуже засмутилась, та зачинилась у своїй кімнаті й гірко заплакала в подушку щоб ніхто не почув…

 Батька вона дуже любила, та він був далекобійником два тижні дома, два в дорозі. Він завжди її підтримував, а от мати… Їй не вистачало її підтримки, вона хотіла щоб та за неї раділа так, як за молодшого брата радіє й кожному його винаходу. Аня завжди догоджала їй та хотіла визнання чи похвали, ніколи не сперечалась з нею. Але скільки б разів і щоб вона не робила, все йшло нанівець... Навіть було таке, що її грамоту вона дала Микиті, тому що листів для малювання не було… Вона не розмовляла з мамою декілька днів, та вона того й не помітила….