Розділ 3

Магістр Еленгель навіть не захекалася. Різко зупинилася біля молодих людей, що розбилися на групи та тупцювали біля входу в невелику будівлю.

На мені схрестилося кілька десятків поглядів. Уважних, роздратованих, пихатих, зацікавлених. І навіть байдужих.

Студенти про щось тихо перемовлялися та на викладача дивилися з благоговінням. Всі вони виглядали так, начебто їх чекав бал у королівському палаці, а не розподіл в академію, і я у своїх простих дорожніх речах виглядала на їхньому тлі приблудкою.

До того ж я, здається, спізнилася, і весь цей натовп мене тільки й чекав. І тепер вони готові були спопелити мене на місці. Правда, я істота не легкозаймиста, але мій план залишатися максимально непомітною вже тріщав по швах. Опустивши погляд і намагаючись ні на кого не дивитися, я пройшла до інших студентів і завмерла трохи позаду них, сподіваючись злитися з пейзажом.

 – Отже, всі в зборі, – підтвердила мої припущення про запізнення магістр Еленгель. – Зараз ми пройдемо невеликий тест, щоб визначити найбільш відповідний для вас факультет. Не турбуйтесь. Основне випробування вами вже пройдено, і це чиста формальність.

Її голос лився і лився, як цукровий сироп, тягучий і приторно-солодкий. Студенти мовчки слухали, киваючи в такт її словам. І тільки я стискала кулаки, шкірою відчуваючи якийсь каверз у всьому цьому. Тести, що визначають спеціалізацію, як і ті, що вимірюють магічний потенціал, ми пройшли ще на випускному іспиті. І майбутнє тестування мені зовсім не подобалося ще до його початку.

 – Не хвилюйся, – пролунав тихий шепіт над вухом. – Не з'їдять тебе там.

Я різко відсахнулася, швидше від несподіванки, ніж від переляку, і зустрілася поглядом з рудим хлопцем. Його жовті звірині очі виглядали б по-хижому жахливо, якби не веселий блиск у цих очах і не розсип ластовиння на кирпатому носі. Перевертень?

 – Не хвилююся я, – ледве чутно пробурчала у відповідь. – Просто не розумію, навіщо це все. Думала, вже й так зрозуміло, кому на який факультет дорога.

 – Ну, ось і перший доброволець, – заспівала трохи гучніше магістр Еленгель. Мабуть, гострі вуха покращували її слух, бо говорили ми зовсім тихо. Або вона просто "полюбила" мене з першого погляду. – Міс Рейн, удостоїть нас честі бути першопрохідником.

Ну дійсно, хто ж іще? Я подумки вилаялася, нагородивши незнайомця таким поглядом, що йому варто було би спалахнути. Він відповів мені невинною усмішкою і зробив крок назад. Мовляв, зробив усе, що міг, а далі якось сама!

 – Чи не краще було б пропустити вперед чоловіка? – за кілька кроків від мене пролунав сильний, красивий чоловічий голос, і я мимоволі кинула в бік швидкий погляд.

Хлопець був високим. Вище за більшість присутніх на галявині перед аудиторією для тестування. Темне волосся стирчало їжачком, при цьому зовсім не роблячи його смішним. Суворо стиснуті губи, гордовито підняте підборіддя, гострий погляд трохи примружених темних очей – все разом створювало навколо нього ореол сили. Відразу видно, що не проста людина. А може, й не людина?

Дивний, загалом! І я не проти, щоб він ішов першим. Зовсім не проти!

 – Ви вважаєте, містере Ноллан? – усміхнулася викладачка, трохи схиливши голову до лівого плеча, і в її очах спалахнуло щось недобре. Мені навіть позадкувати захотілося. Все ж таки дивний народ не дарма називають дивним. – У такому випадку ви можете скласти компанію міс Рейн.

Над галявиною повисла така тиша, що чути було, як б’ється моє серце. Чи чула лише я? Втім, не має значення.

Хлопець перевів на мене погляд, і мені стало ніяково. Щось таке недобре палахкотіло в цьому погляді... Загалом, я вже дуже не рада була, що взагалі рота відкрила. І страшенно захотілося стукнути того рудого. Ось прямий з усіх моїх дівочих сил. Але він, як на зло, ніби випарувався, залишивши мене віч-на-віч з навислою загрозою.

– Але… – насупився хлопець, якого ельфійка назвала Нолланом, повернувши всю увагу дивної. Його і так серйозне обличчя стало майже кам'яним. – Це суперечить правилам.

– Я сама знаю, що за правилами, а що ні! – роздратовано кинула магістр, плеснувши текою. – Ви відмовляєтесь? У такому разі буду рада бачити вас у наступному наборі. Через рік!

О! А так можна було? Я б теж із радістю. Щоправда, щось мені підказує, що, вийшовши з воріт, я відразу ж потраплю до сфери уваги спецслужб. Ненавчена, з потенціалом, серед мирних громадян... Та мені наведуть три сотні причин, з яких я зобов'язана опинитися в катівнях. А там ніякі щити та блоки мене не врятують.

Тому я, не довго думаючи, кинула на землю сумку і рушила в бік зачинених дверей.

 – Ви маєте рацію! – знову заговорив Ноллан. – Я прошу пробачення.

Вже біля самих дверей я забарилася, не розуміючи, де тут ручка або як взагалі відчиняються диво-двері. Але хлопець мене трохи відтіснив і мовчки приклав долоню до самих дверей. Від яких відразу полилося м'яке сяйво, але все одно в приміщення нас не впустило.

 – Ти заходити збираєшся? – прошипів він, явно не радіючи рішенню магістра.

А! Тобто нам обом так треба. Загалом, не завадило б інструкцію видати. Хоча є підозра, що потрібна вона лише мені – людиночці з околиці.

І я, наслідуючи приклад дивного абітурієнта, плеснула долоню поряд з його п'ятірнею.