Розділ 14

Плітки по академії, виявляється, поширюються швидше за лісову пожежу. Вже наступного ранку мене прибігла вітати Катаріна, за сніданком підсів за наш стіл Алан і поцікавився, чи не потрібна його допомога. Але переважно мене проводжали такими поглядами, що менталістом бути не потрібно, щоб зрозуміти, про що вони в цей момент думали. До того ж мені пощастило удостоїтися уваги не лише першокурсників, а в принципі всіх небайдужих. Ось тобі й лишилася непомітною!

А чого мені вартувала увага моїх одногрупників… Погляди однієї Маріленни вже, здавалося, випалювали на моїй спині найжорстокіші та найоригінальніші прокльони. І тільки білобрисий хлопчина на ім'я Стефан співчутливо посміхався, але все одно не наближався, зберігаючи певний нейтралітет.

 – Ну, це передбачувано. Якщо у хлопця і дівчини такий... зв'язок, то магія зобов'язана відреагувати, – соромлячись і безглуздо формуючи свої висновки, видала мені Катаріна.

Дуже дивні, я вважаю, що мій напарник до мене з дня об'єднання так жодного разу більше і не підійшов. Навіть запитати, чи я дізнавалася щось у перевертня. Наче я для нього перестала існувати в принципі. І це мене чомусь… засмучувало.

 – Який саме зв'язок? – обережно та оманливо спокійно уточнила я. Аби вже остаточно переконатись у ступені свого падіння.

– Ну… – вона кинула на мене швидкий погляд і одразу його відвела. – Ти розумієш. Він же очей з тебе не спускає. Але я тебе анітрохи не засуджую. Брайан Ноллан красень. І якщо ще й із навчанням… допомагає. Будь-яка нормальна дівчина не встояла б.

Ось, отже, як…

Я якось так і думала. Звичайно, у такої пересічної особи, як я, не повинно бути ні знань, ні умінь, ні дару. Ну, крім того – жіночого. Чим же мені ще оцінки заробляти в Академії? А Ноллан – так, багатий, красивий і поклопочеться за мене де треба. Тільки чомусь такі закономірні висновки викликали в мене якісь кровожерливі думки. Хотілося повбивати всіх до троллячої бабусі. Тільки щоб показати всім, що й сама щось та можу.

– Дякую за чесність, – процідила я крізь зуби. – І… якщо щось ще цікаве почуєш, – розповідай. Іноді цікаво послухати, що про мене кажуть.

Щось мені підказувало, що доводити Катарині відсутність будь – яких інтимних стосунків між мною та Нолланом просто безглуздо. Занадто у неї конкретні плани та інтереси. А ось використовувати її як джерело інформації дуже навіть можна.

Але для себе я твердо вирішила: ніхто не наважиться сказати, що всі мої успіхи – заслуга високого становища та зв'язку з Нолланом. І весь свій час, всі сили я спрямую на те, щоб стати найкращою в моїй групі.

Тому останній тиждень я присвятила виключно навчанню, коту – і чорній книзі, до якої мене тягнуло, наче магнітом.

Вуглик же поводилося на диво пристойно. Їв і спав. Іноді нявкав, дивлячись мені в очі, або мурчав, вкладаючись мені на груди. Загалом, поводився, як нормальний кіт. Щоправда, ріс не щодня, а щогодини. Буквально. З грудочки розміром у кулак він за тиждень вимахав у нормального середнього кота. І, здається, на цьому зупинятись не збирався.

А ще мені снилися дивні сни. Чомусь завжди в них був Брайан Ноллан і незмінно мене цілував. Від чого я не прокидалася, а буквально підскакувала на ліжку, скинувши кота і відчуваючи водночас дивне тяжкість у животі і печіння в грудях. Як тоді… коли мало не злетіли мої блоки. Це було жахливо і небезпечно, але й вдіяти з цими снами я не могла зовсім нічого. Тому просто намагалася уникати Ноллана рівно настільки, наскільки мені дозволяло студентське життя.

Слава всім богам, у розкладі хоч не значилося спільних з Мечами пар, до їдальні я намагалася заходити, коли більшість студентів вже розбрелися хто куди. Але все одно ні-ні, а зустрічалася поглядами з Нолланом. Випадково: на сходах, у парку, коли перебігала з корпусу до корпусу. Кожна зустріч, швидкоплинний погляд – відгукувалися жаром у тілі і рум'янцем на щоках, ніби він міг піддивитися мої думки, а серце зрадливо пропускало удар, хоч би скільки я вмовляла себе не думати про нього. І мимоволі потирала його ініціали на своєму зап'ясті. На якусь мить мені навіть здавалося, що в його погляді теж спалахує щось… але це щось ніяк не в'язалося з вічно кам'яним, холодним виразом обличчя. Тому я справедливо вирішила, що починаю вигадувати те, чого насправді нема.

 – Слухай, а може, прогуляємось сьогодні? – запропонувала Катаріна, йдучи поруч зі мною коридором гуртожитку. – Хоч у парку посидимо. Познайомимось із іншими студентами. Ти тиждень уже тільки на пари виходиш і до їдальні.

 – Мені ніколи, – якомога м'якше відмовилася я і навіть спробувала видавити посмішку. – Навчання…

– А! Ну так. Ноллан ніби не ревнивий, але я його не знаю так, як ти, – зробила свої висновки Кат.

Мені зараз загарчати захотілося. І тріснути її чимось по голові. Ось що за манера будь – яку мою дію пояснювати впливом на мене сина третього Променя?

– Краще завтра. Тим більше, що там у нас вихідний, і вечір можна справді присвятити відпочинку, – додала я. – У мене справді багато занять.

 – Звичайно, – кивнула Катаріна, схоже, знову зробивши власні, на її думку, правдоподібні висновки.

Але переконувати її вже не було ні настрою, ні сил. Я й так затрималась у бібліотеці. У грудях було незвично тісно. І все дратувало більше, ніж звичайно. Потрібно перевірити блоки, щоб не сталося з цими переживаннями нічого непередбачуваного.