Розділ 15

У кімнаті витав аромат фруктового чаю, свіжих булочок з маком та вишневого варення. Поняття не маю, звідки все це взялося, але воно було однозначно доречне. Обід я ледве колупала через Катарину, що тараторила без упину. Іноді вона була безцінним джерелом інформації, але іноді надміру дратувала. Чи, може, цього дня мене просто все дратувало. Проте залишивши її в коридорі, я все ж таки відчула помітне полегшення. Мабуть, і завтра нікуди не піду. Від гріха подалі. Я все-таки не знайомства заводити сюди з'явилася, а вчитися, набиратися досвіду та знань.

До того ж у мене тут з'явився дуже цікавий знайомий. А тато казав мені: «Емі, не тягни ти до будинку все що на очі потрапляє. Якось тобі це боком вилізе». Ось! Ось він, результат моєї доброти та безтурботності. Не зрозумій що чи хтось у моїй кімнаті більше тижня прожило. Чому так зневажливо? Тому що не існує перевертня, який обертався б у тварину, не зберігаючи бодай приблизних параметрів. А більше я не можу згадати ні рас, які б мали схожі здібності, ні закляття. Може, артефакт? Але тоді він зберігав би одну ілюзію, та й, знову ж таки, не зі значною різницею в розмірах. Хіба що спочатку лорд був розміром із фею. Не виключено, загалом. Але чому він тоді зростав?

Кіт, якого я поки що так і не вирішила, як називати, задоволено жмурячись, лежав на книзі, а я, підібгавши ноги і тицьнувшись підборіддям у коліна, дивилася на нього. Чомусь у мене тепер складалося враження, що це я в нього оселилася, а не підібрала дрібне кошеня, обігріла і відгодувала.

– Пригощайтесь, юна леді, – порушив мовчання кіт. – Не часто коли вдається удостоїтися такої щедрості від духів академії. І гріх не скористатися проявленою прихильністю. А якщо ваш апетит покращить інформація – можете сміливо ставити свої запитання. Я бачу, що вони вас просто мучать.

Так. У мене була сотня запитань, і я не знала, з чого почати.

 – Як я можу бути впевнена, що ви мені не брешете? – Запитала я через кілька миттєвостей. – Ви стверджуєте, що маєте пряме відношення до повністю винищеного п'ятого Променя. Промінь, з якого почалося повстання. Адже якщо це правда… я змушена буду розповісти про вас адміністрації.

Кіт однозначно був не простий: манери, інтонації, звернення... Але що якщо це просто якісний фантом, покликаний вивідати у мене всі мої таємниці? Чи перевірка чергова від академії? Що тоді? І ця версія була набагато вірогідніша, ніж поява в моєму і без того не нудному житті невідомого лорда.

– Ваші підозри цілком виправдані та справедливі. Але! Я теж можу розповісти, що у вас, леді, що помиляється, є не зовсім сумісні зі спокійним життям таємниці. Чи не так. Заховані за щільними, якісно виконаними блоками, але все ж вони є, – я напружилася, стиснувши пальці, що затремтіли. Чудово, він мені тепер і погрожуватиме ще. – Але я не маю наміру маніпулювати наявною інформацією. Ви одна з небагатьох, хто зміг пронести темний дар у ці стіни. Крихітки світлої магії вам, гадаю, дісталися від законослухняного батька, який своїми здібностями позбавив вас таких цінних ресурсів? Але Едрегор не обдуриш. Ви ж не думаєте, що він прикликав вас через ті до смішного малі крихти світлого дару, які ви маєте?

Ну... Цими крихтами я, між іншим, побудувала щит, який витримав фізичну атаку. Тож не такі там і крихітки.

Кроваво-червоні розкосі очі вп'ялися в мене допитливо, але я все одно воліла промовчати. Він і так багато про мене знав. Відчував? Чи я десь проговорилася, сидячи над книгою? Чи чекав, коли я сама видам усі свої таємниці?

– У будь-якому випадку нам, темним магам, краще триматися разом у ці лихоліття. Принаймні поки не з'ясуємо, що відбувається в цих стінах, – примирливо зауважив Вуглик. Тобто лорд Деміан. – Частуйтесь, полохлива леді. Чай набагато смачніший, коли трохи обпалює піднебіння. Ви ж розумієте, що якби я хотів вас зрадити, то давно це зробив би. Цієї милої книги цілком достатньо, щоб як мінімум перевірити ваші здібності у досвідчених магів. І ви розумієте самі, як смішно виглядатимуть ваші потуги прикрити свої таємниці, якщо вами всерйоз займуться королівські гончаки. Так-так, про них я вже теж чув. За останній рік я стільки нового дізнався, що вже не впевнений, чи хочу знову стати людиною. Припиніть. Перестаньте тремтіти, я не планував лякати вас. Просто описав ситуацію, вважаючи, що ви кмітлива, розумна леді. І не варто хвилюватися, до моїх скромних планів не входить передача вас владі. Навпаки, мені хотілося б стати вашим помічником, учителем, наставником.

Цікаво, чого мені самій це коштуватиме? Я чула, що темні ніколи нічого не робили за так. Я спустила ноги на підлогу, засунувши їх у свої привезені з дому тапочки, і попрямувала по кімнаті. Нехай він і справді не перевіряє мене. Нехай насправді бажає мені допомогти. Але виникає закономірне питання – навіщо? Навіщо розвивати те, що може вбити?

Від цієї думки стало мерзлякувато, і я знову повернулася на ліжко.

 – Я маю подумати, лорд, – обережно помітила я, взявши кухоль і зробивши ковток приємно гарячого фруктового чаю. Насичене тепло розлилося по тілу, трохи розслабляючи. І я мимоволі підлаштувалась під манеру розмови кота, немов граючи з ним в одну гру. – Але для початку я хотіла б запитати вас, як сталося, що ви опинилися в такому… неналежному вигляді?

Лорд зовсім по-котячому на це пирхнув і навіть облизав вуса, відвернувшись.

 – Це безглуздий випадок, який мені колись врятував життя, – почав Деміан, дивлячись кудись за вікно. – Не знаю, що зараз розповідають про темних магів. Підозрюю, що абсолютно нічого хорошого. Але під час розквіту Семилуччя відмінною рисою всіх темних була – цікавість, – муркнув він. – Сама природа темного мага вимагає від нього розгадок, експериментаторства, новаторства… Ви нічого такого не помічали? Коли готовий пожертвувати собою, аби отримати відповіді на питання, що цікавлять тебе. М?