Розділ 20

 – Це просто неймовірно прекрасні новини, – обережно почала я, скинувши з плеча сумку і впустивши її прямо там, де стояла. – Але вам не здається, що моя кімната не найкраще місце для ваших експериментів?

Здивування на мордочці кота було настільки щирим, що мені навіть стало цікаво, що він мені на це скаже.

 – Анітрохи, прекрасна леді Емілі, – гаряче запевнив мене лорд Деміан. Кінчик його хвоста нервово тремтів, видаючи його знервований стан. – Ваша кімната чудово підходить. Як, загалом, і весь гуртожиток. Звичайно, куди краще було б пробратися в підвали, в ідеалі знайти місце прив'язки душі академії.

Кіт усе міркував, міркував... і я раптом зрозуміла, що зовсім не розумію, про що він говорить. Проте його знання значно ширші, ніж я могла собі колись навіть уявити. Це захоплювало і трошки лякало, але однозначно притягувало і дозволяло спустити йому такі викрутаси у вигляді пентаграми на півкімнати. Зрештою, його бажання повернути собі людську подобу зрозуміло і закономірно. Як і бажання з'ясувати причину чергового очорнення честі темних магів.

У мене зріли підозри, що все це розслідування йому необхідно не тільки для того, щоб знайти того, хто так бездарно використовує темну силу. Зважаючи на те, що лорд перший радник випадково обмовився про змову проти темних Променів, він бажає повернути колишню силу і славу темним магам.

І у цьому я його підтримувала. Тому що й сама цього хотіла. Мені зовсім не уявлявся світ, у якому темні маги мають такі ж права, як і світлі, де мені не довелося б ховатися, де мою магію не визнавали б небезпечною та незаконною, а навіть навпаки…

– Стоп! – виставивши перед собою долоні, обірвала я розмовляючого вже з самим собою та походжаючого з боку в бік прямо по малюнку пентаграми і зануреного у власні думки кота. – Ви мені все поясніть, і ми обов'язково подумаємо, що можна зробити, але після занять. Я заскочила лише на кілька хвилин – забрати свій тубус.

– Ах, так… – зупинився і активно закивав лорд Деміан. – Я чекатиму, юна леді. І на той час улагоджу деякі питання, неточності… – вже повертаючи всю увагу до своєї творчості, погодився він.

Не хотілося розчаровувати його повідомленням, що й увечері я теж не зможу приділити йому увагу. Катаріна не залишить мене в спокої. Це точно. Та й Алан... А ще мій Меч, до якого я відчуваю настільки дивні почуття, що не розумію, як з цим бути.

Але ще завтра буде день. І він взагалі вихідний.

Тому, сповнившись оптимізму, я витягла з-під купи паперів, що незрозуміло звідки взялися за півдня в моїй кімнаті, свій тубус.

 – Отже, що там у нас далі за розкладом? – замислено пробурмотіла собі під ніс та розгорнула я тубус.

І виявила єдиний запис на сьогодні: «Звільнено за станом здоров'я».

Нічого собі! Невже магістр Тойр помітив мій жалюгідний стан і звільнив мене до кінця дня від занять?

З одного боку, мені цей відпочинок був необхідний, тому що після заняття з Мечами у мене злегка паморочилося в голові, а в роті з'явився виразний металевий присмак. А з іншого – невже я так погано виглядала і мої потуги виставити щит були настільки убогими, що мене прийняли за хвору?

Ох... Так далі продовжуватись просто не може.

 – Лорд Деміан, нам з вами, здається, треба серйозно поговорити, – відкинувши тубус на стіл, рішуче вимагала я аудієнції у зануреного в ювелірне вдосконалення свого творіння кота.

 – Я сповнений уваги, – навіть не повернувши голови в мій бік, запевнив мене лорд радник п'ятого Променя, дряпаючи якусь руну в другому кільці пентаграми.

 – Я не можу з вами займатися в такому темпі, – змирившись з тим, що так і не досягла бажаного відгуку, зітхнула я. – Це не означає, що я не хочу вивчати темне мистецтво…

Сказала та зрозуміла, що насправді я дуже хочу. Мені цікаво, на що здатна та моя частина, що сховалась за блоками. Та магія, від якої щипало кінчики пальців і хотілося кудись її застосувати, не сидіти склавши руки. Мені подобалося те відчуття, яке вона породжувала в моїй душі – заборонене, але таке сильне і цікаве. Можливо, це була та сама особливість темних магів, яка загнала радника в котячу шкуру. Але боротися з нею не було ні бажання, ні сили.

І все ж слід бути обережним. І запис у моєму розкладі це підтверджував.

Тільки тепер кіт відволікся від свого найважливішого заняття і вп'явся в мене криваво-червоними очима: уважно, допитливо, не промовивши жодного звуку.

– Справа в тому, що наші заняття енерговитратні. Занадто енерговитратні, щоб можна було поєднувати основні заняття та наші з вами. Мій млявий вигляд, звичайно, списують на… – я зашарілася, не наважившись зізнатися, на що саме списували мою сьогоднішню втому. – Загалом, не вдасться довго прикриватись подібною відмовкою. І я поки що не можу навіть уявити, що можна зробити.

Лорд радник мовчав, задумливо і важко, але, слава темним богам, недовго.

 – Ви маєте рацію, обережна леді, – кивнув нарешті кіт. – Нам слід знайти місце для тренувань темних магів. Там точно стоїть екран, який не дозволяє фонувати темною магією на всю академію. До того ж… – він примружився, ніби намагався розгледіти щось невидиме звичайному оку, – або мені здається, або зараз у вас майже немає світлої магії. Ви штучно поповнювали резерв?