Частина 3

— Ох, Мел у тебе так багато речей. Куди ти  їх будеш класти? – Лу лежала на ліжку і спостерігала як дівчина носилась від шафи до валізи.

— Перша модниця в місті – подруги засміялись 

Чакі сидів і оглядав кімнату дівчини. 

Кімна зроблена в голубих тонах з красивими ніжнофіолетовими шторами. Велике ліжко без балдахіну. Шафа, стіл та маленький комод біля ліжка. Туалетний столик для дівчини. Все що потрібно для життя.

—Доню – до кімнати зайшов Віктор – я приніс вам трохи солодощів візьмете з собою до академії.

Батько поставив два величезних пакета з солодощами 

— Нічого собі трошки – з приємним здивуванням сказала Лукренція

— Отож бо, це все мій татко – Мелісса усміхнулась і підбігла до пакетів, дивлячись, що в середині. 

Через годинку речі були повністю зібрані. Так як в академії були літні канікули і учні повертались до академії тоді коли і прості учні. Речі Лу були в неї вдома. Тому дівчина відправилась до дому щоб зібрати і свої речі теж. Пообіцявши, що вона зайде по Мел як тільки вона збре свої речі. І вони разом відправляться в академію. 

***

Сім'я зібралась в вітальні їхнього будинку. Мама як люба інша мама, плакала. Батько теж просльозився. 

—Обіцяй, що будеш нам дзаонити – плачучи каже мати 

— Обіцяю – тихенько, щоб ще більше не розплакатись сказала Мелісса. 

— Ну чули там нічого, щоб тебе не вигнали – пожартував батько.

— Тату!! – я вже не така розбійниця – мовила Мелісса 

В двері постукали і з'явилась руда голова Лу. Зовнішність Лукренції була зачаровуючою. Риже, майже вогняне волосся, зібране в неакуратний пучок. Одягнута в підницю та чорну блузку. Дівчина була занадто худою для її росту. Акуратні груди, маленька талія. Зелені очі які виділялись на фоні вогняного волосся. Файна така дівчина. 

— Лу, я думала ти вже не прийдеш – Мелісса обійняла дівчину

— Та де я дінусь – за спиною Лу, Мелісса побачила дві величезні валізи.

— Лукренція, обіцяй що будеш приглядати за нею – батько покалав руку на плече дівчини 

Лукренція трохи ошатнулась від важкої руки батька але все ж кивнула в знак згоди. 

—Це вже почало входити в мій обов'язок, приглядати з нею – жваво відповіла Лу

—Хахаха – розсміявся батько — ну якщо так, то я впевнений моя донька в надійних руках – батько пожав руку дівчині 

— Тату ти трохи лякаєш Лу.

— Та ні все добре. Ну все час прощатися – сказала Лу 

— Ех.. люба донечко, не забувай нас. Можеш дзвонити до нас в любу годину – сказала мати та міцно обняла доньку до хрусту костей 

— Лідія ти задушиш її, мені ще вона потрібна живою, хто мені внуків подарує? Га? 

— Тату – крикнула Мелісса, тато усміхнувся та теж долучився до обіймів...

Ну як вам частина? Правда трохи маленька та це надіюсь нічого))). 

P.S всіх цілую у носик та обнімаю <3