Розділ 1. Місто Химер (2)

Попереду показалися перші триповерхові будинки Цвіточа. Під'їхавши ближче, Майя розрізнила ліхтарі на кордоні міста. В їх п’ятигранних головках слабко мерехтіло зелене світло. Такі ліхтарі брали в кільце все місто і тримали бар'єр від непроханих гостей з лісу.

Віз проїхав ворота, колеса загупали по бруківці. Майя розглядала барвисті лавки й доглянуті сквери. Балкони облагороджені квітучими клумбами, у дворах акуратно підстрижені газони. Ліпнина на фасадах малоповерхових будинків, незвичайні форми вікон і художньо оформлені портали — все це робило Цвіточ колоритним містом.

Але, як все в Чарогір’ї, була в цій яскравій картині й похмура, таємнича сторона: з кожного будинку або двору за життям міста стежили кам'яні тварі. Вони зустрічалися у вигляді маскарон, барельєфів і скульптур на вулицях. Деякі були схожі з відомими тваринами й чарівними створіннями, але частіше їх вид бентежив уяву навіть загартованих мандрівників — морди химер застигли в моторошних вищирах, а кам'яні очі ніби уважно дивляться і сміються над жителями.

— Лоскоче нерви, чи не так? — Помітив кучер, як дівчина розглядає кам'яні статуї.

— Ніколи не розуміла, навіщо засновники Цвіточа наповнили місто цими страшними пиками, — зізналася Майя.

— Можливо, задля контрасту. Хіба вам не здається, що місто виглядає яскравіше на тлі цих похмурих гримас?

— Як у живописі? — припустила Майя і, зловивши запитальний погляд, пояснила: — Щоб підкреслити теплоту кольору, вводять холодний.

— Я не сильний в живописі, — зніяковіло зізнався кучер, — але, думаю, щось таке тут є. Ось у мене дід багато міських легенд знає. Чули ж про війну Трьох Магів?

— Де Темний Князь погрожував з допомогою тисячі пекельних тварюк знищити світ, — почала згадувати Майя казку з дитинства.

— А три Великих Мага зупинили всю його армію, — закивав кучер. — Так от, мій дід переконаний, що Цвіточ ворота в інший світ, звідки прийшла ця армія. А ці кам'яні тварі такі ж, як ті. Це нагадування наступним поколінням про небезпеку цього місця.

— А то я дивлюся, всі тут такі схвильовані ходять, — подумала дівчина.

Їй увесь час на очі потрапляли жителі, які мирно читають газети на лавках, веселі компанії у пивних прилавків чи горді дами, що гуляють з маленькими собачками або дітьми.

— Так казка все це, — реготнув кучер. — Кращі маги всього королівства скільки разів перевіряли місто вздовж і впоперек, але ніяких воріт не знайшли. Якщо і варто якихось тварюк боятися, то тільки з лісу. Легенда живе, тому що приваблює туристів.

Віз поїхав по одному з бульварів, повз дам з кавалерами на прогулянці й кіосків з яскравими вивісками. На півдорозі подорожніх обігнав червоний трамвай. Вусаті вагончики у Цвіточі були настільки ж популярні, як і чотириколісний екіпаж.

Віз проїхав ковані ворота, порослі плющем, і зупинився біля входу. Майя пройшлася поглядом по безлічі терас, що робили Тайлогос схожим на каскади замерзлого гірського водоспаду. Замок грав білими, ясно-сірими й блідо-червоними кольорами. Фасади прикрашали широкі вікна з багатими вітражами.

Дівчина дістала чекову книжку з ручкою, заповнила верхній аркуш і, вирвавши його, простягнула кучерові:

— Це сума, що залишилася. Дякую за роботу.

— Вам спасибі, — хлопець глянув на чек і прочитав: — Пані Майя. Ну що ж, ласкаво просимо в Місто Химер! — він підняв казанок.

Дівчина кивнула і попрямувала до сходів замку.

Всередині колірна гамма Тайлогос виявилася куди теплішою, ніж льодяні кольори екстер'єру. На стінах і стелі зустрічалася мозаїка на тему місцевого фольклору — хороводи водили русалки з довгими косами або нічне небо розсікали вогняні духи. Високі вікна пропускали денне світло, золоті порошинки танцювали в його променях.

Дівчина оглянулась. Сторожа на місці не виявилося. Юна чародійка дійшла до середини вестибюля і зупинилася, не зважившись йти далі — якось не хотілося самій лазити по незнайомому замку. Тиша немов попереджала не лізти далі. Тому, побачивши через вікно білявого хлопчика, Майя поспішила назад у двір. Схоже, хлопчик працював тут. Він зупинився біля флагштока недалеко від входу, дістав з мішка широку тканину і почав прив'язувати до мотузки.

— Добрий день, — гукнула Майя, поки хлопчик швидко підіймав прапор.

Той стояв до неї спиною, тому здригнувся і злякано обернувся. Кучерявий, круглолиций, в сорочці під вовняною жилеткою він нагадував милого баранчика.

— Вибач, що відволікаю. Ти знаєш, як потрапити в кабінет ректора?

Хлопчик спочатку здивовано моргнув великими сірими очима. Питання його, видно, збентежило, але секундою пізніше він задоволено розтягнув губи:

— Є один перевірений спосіб швидко потрапити до ректора, — він простягнув дівчині мотузку. — Потримайте поки, а я відійду і гляну, як виглядає.

Майя поставила у сходів валізу, підійшла і взяла мотузку. Широка блідо-рожева легка тканина була зім'ятою. Через яскраве сонце прапор Академії було важко розгледіти. Хлопчик відбіг і, прикривши очі від променів, став оцінювати результат своєї роботи.

— Ідеально, — посміхнувся він, як здалося Майї, якось кровожерливо. — Закріпіть.

Майя почала закручувати мотузку навколо кнехта. Вона пару раз бачила, як закріплюють прапор в її школі, так що змогла зорієнтуватися.

— Тепер до ректора? — повернулася вона.

— Хвилиночку, — хлопчик глянув на годинник над входом. Потім почав щось видивлятися за плечем Майї, поки задоволено не посміхнувся: — Почекайте тут, і ота мила дама вас відведе, — зазначив він у бік воріт.

Майя повернулася. До Академії йшла жінка. І це була видатна жінка: пишні форми красивої фігури облягало яскраво-пурпурове плаття, такого ж кольору був і крислатий капелюх з павиним пером. Великі кільцеподібні сережки блищали дорогоцінними камінцями, а лебедину шию прикривав шарф з бахромою. Пані помітила Майю, потім глянула вгору і різко встала, немов заморожена. Здалеку дівчина побачила, як її густо наведені пурпурним очі розширилися і скажено блиснули. Жінка вчепилася в дівчину озвірілим поглядом.