Розділ 2. Ректор академії Тайлогос

— Я не знала... — намагалася пояснити Майя. — Це помилка!..

— Мовчи, негідниця! — черговий раз приказала їй жінка, поки йшла попереду.

Двері Академії пані відкрила одним помахом руки. Майю швидко протягли через хол.

Годинникоголові підняли її по парадних сходах на другий поверх і потягли через галерейний коридор. Дівчина ледь встигала перебирати ногами, щоб не впасти. Її спроби пояснити, як так вийшло з панталонами, пані немов не чула.

«А малий хитрун не збрехав», — промайнуло в голові Майї, коли через п'ять хвилин вона стояла перед дверима з табличкою «Дирекція». Дама різко відчинила її й увійшла до приймальні. Її подані втягли дівчину слідом.

— До професора не можна! — підскочила з-за столу, заваленого паперами, низенька жінка в окулярах. — У нього зараз нарада!

— Я ненадовго, — навіть не озирнулася на секретаря дама.

Вона сказала щось гортанним голосом, і годинникоголові зникли. Схопивши Майю за воріт, жінка пихнула її вперед. За дверима виявився просторий кабінет. Дівчина встигла помітити широке вікно і ряд високих шаф з книжками, перш ніж її погляд уперся в червоно-каштанову потилицю, на власника якого вона ледь не налетіла від поштовху в спину.

До Майї повернулися. На неї здивовано подивився юнак. А коли підняв сині очі над її головою і побачив конвой в виконанні сурової пані, розумно відступився у бік. Перед дівчиною відкрився вид на масивний стіл, сидячи за яким на неї дивилося троє: двоє чоловіків і старий чаклун.

Усередині все похололо, варто було Майї зустрітися поглядом з сидячим в самому широкому кріслі чародієм — добра складеним чоловіком років сорока. На комірі його чорної сорочки блищала срібна брошка у вигляді пера. Волосся кольору крила ворона обрамляло бліде обличчя. Лише біля скронь закралася перша сивина. Брови з різким зламом надавали зовнішності чоловіка якоїсь хитрості. Чорні очі трохи примружились на Майю, а потім в них промайнуло здивування. І від тієї ледве помітної зміни дівчині захотілося провалитися крізь землю.

— Професор Семироз! — прощебетала дама з пером. Її голос раптом став набагато м'якшим, майже співучим. — Це неприйнятно! І мені прикро усвідомлювати, що це діється на території вашої академії!

— Мадам Пуфа, що сталося? — поцікавився чарівник у широкому кріслі.

Його питання прозвучало не голосно, але добре поставленим, чітким голосом керівника.

— Сталося кричуще неподобство! І воно вимагає невідкладної уваги! Хоча соромно про таке говорити... Кошмар почався ще з ранку, коли моя служниця серед речей, що сушилися, виявила пропажу!

— Яку пропажу?

— Моїх панталон, професор! Уявляєте?! — швидко кивнула дама, від чого перо на капелюсі різко сіпнулося, немов підтверджуючи обурення хазяйки. — І якби це були звичайні панталони, які можна купити в кожному магазині. Але ці пошиті з новітньої тканини. Вони навіть можуть коректувати фігуру, — вчено заявила мадам Пуфа. — Я мовчу про те, у скільки вони мені обійшлися. На такі в столиці зараз самий пік моди.

Професор Семироз вигнув брови, глянув на своїх співбесідників, сподіваючись, що ті краще розуміються в піках моди панталон. Але, спіймавши такий же спантеличений погляд, повернувся до жінки:

— Жах-то який, — стримано прокоментував він. — Хоча навіщо вам щось коригувати... — швидко пройшовся поглядом по стану дами. — У вас все і так чудово.

Мадам Пуфа задоволено усміхнулася. З боку гмикнули. Майя скосила погляд на усміхненого хлопця. Той стояв біля стінки, підперши її плечем. Тільки тепер Майя звернула увагу на його темно-синій плащ з довгими рукавами, що начебто зшитий зі шкіри, але виглядав легше і тонше. І щільно прилягав до тіла, замінюючи сорочку. Темний пояс на стегнах поверх плаща мав металеву бляху у вигляді згорнутої кільцем ящірки. На шиї хлопця пов'язана легка тканина в тон його волоссю. Почувши голос мадам Пуфи, Майя повернула увагу до жінки.

— О, ви, як завжди, добрі, професор Семироз, — вона збентежено зітхнула, а потім з новими силами продовжила розповідь: — Я подумала, що це домовик балується. А може, і сама служниця вирішила схопити чуже — у дрібній крадіжці я її давно підозрюю, але розбиратися часу зовсім не було. Я вимагаю від своїх учнів приходити виключно вчасно, і сама не дозволяю собі спізнюватися...

— І цю вашу якість я глибоко ціную, — зізнався професор.

Жінка кивнула і з тим же ентузіазмом перейшла до частини, з якою Майя, соромно признатися, була знайома особисто: флагшток, де розвиваються панталони, а на тлі всієї цієї краси — вона з очима в п'ять копійок. По закінченню історії повисла тиша. Все в кабінеті дивилися на Майю. Мовляв, і яке твоє останнє слово, плебей?

— Там був хлопчик, — буркнула дівчина. — Він попросив допомогти.

— Дурниця! Нікого я не бачила! — відрізала мадам Пуфа.

Майя спробувала заперечити, але її в черговий раз заткнули.

— Це дійсно сумно, — нарешті, сказав професор Семироз. — Мені шкода, що вам довелося таке пережити, мадам Пуфа. Я відправлю кого-небудь, щоб вашу річ зняли і повернули вам в цілості. А також як-небудь відшкодую пережиті вами сьогодні незручності.

— Дякую за розуміння, професор...

Мадам Пуфа розтанула від чуйності начальника, але тут же натхненно заявила:

— Дозвольте порекомендувати покарання для порушниці! — Майя різко повернулася до неї, а та поважно продовжувала: — Таке неподобство треба рубати ще у паростку. Страшно подумати, що таким персонам буде відомо таїнство настільки великої сили, як магія. У цьому випадку наш світ приречений!

— Ну, не перебільшуйте, мадам Пуфа, — посміхнувся професор. — Навряд чи вивішування панталон на флагшток — ознака схильності до руйнування світу.

З боку почувся шум. Майя похмуро глянула на юнака з темно-червоним волоссям. Він сперся на тумбу біля стіни й ледь стримував сміх. Схоже, для нього все це стало непоганою розвагою. Його задоволений вигляд став останньою краплею для Майї. Вона сюди приїхала не клоуном виступати! Дівчина повернулася всім тілом до пані, розправивши плечі.