Розділ 4. Небезпечна хуліганка

Майя була в захваті. Хоча, по суті, радіти було нічому — її магічне коло з кривенькими візерунками ледве можна було назвати хорошим заклинанням. Але все-таки це було її перше побудоване магічне коло! Майя не могла натішитися, що ось-ось створить диво. Слабка хмарка ледь піднялася з її долоні й тут же розтанула.

— А? — тільки й вихопилося у дівчини.

Чари вийшли якимось ледь чарівними. Майя скосила очі на сусіда. Над головою Стефана зависла темно-сіра хмара. Того гляди громом вибухне. Отаким мало вийти заклинання.

Дівчина озирнулася. У інших адептів теж все йшло непогано. Як зауважила Майя, багато вже хто перейшов до наступного закляття. Далі всіх поскакали Лаура і червоноволосий. Навколо них раз у раз кружляли білокрилі конячки, пурхали метелики й прості фігурки з пару. Майя ще раз глянула на хмару над головою Стефана і тихо зітхнула.

— У мене схильність до елементу води, — помітив сусід, що Майя похнюпила носа. — Так що заклинання мені далося швидко.

— Пощастило, — зітхнула Майя.

Вона почала плести наступне закляття. Коло знову вийшов досить слабким, як і створена з пари піраміда. Тоді Майя з ще більшим старанням взялася за наступні завдання. Однак і там все було без особливих успіхів: закляття виходили не з першого разу, а коли виходили, то досить мляві, пливкими згустками — не хмари, а якісь відрижки погоди. До всього Майя неймовірно втомилася. Було відчуття, що її, подібно лимону, хтось схопив та як стиснув, що всі соки вийшли. А найгірше те, що на все це майже з неприкритою зловтіхою поглядала мадам Пуфа. Цікаво, вона тепер всі п'ять років їй буде панталони на флагштоку згадувати?

— Час! — оголосила дама. — Віддайте підручники моїм помічникам і чекайте, коли я до вас підійду.

Як побоювалася Майя, вона стояла першою на розбір польотів.

— М-м, — пильно розглядала мадам Пуфа майже прозорі маси, в яких ледь пізнавалися необхідні образи. У дівчини всередині все завмерло. Здавалося, мадам Пуфа розглядала її ганебні хмарки вічність. — У мене тільки одне питання, — нарешті, сказала мадам Пуфа.

— Так? — підняла очі Майя, відчувши відгомін надії.

Якщо одне, то, може, не все так погано?

— Ви точно дочка видатного чарівника Велізара Семироза? Лице начебто схоже, і поки це все, що я бачу у вас від батька.

Збоку почувся сміх. Здається, це була Лаура. Але Майя ледве зараз розуміла, що відбувається навколо. Під поглядом мадам Пуфи захотілося зникнути, стати маленькою й ефемерною, як її хмарки.

— Наступного разу я зроблю краще, — знайшовши в собі сили, відповіла Майя.

— Вже постарайтеся. У вас плетіння такі тонкі, що ледь тримають заклинання.

Майя опустила очі. Не сказавши більше ні слова, мадам Пуфа вирушила перевіряти інших адептів.

— Може, це просто не твій елемент, — долинув голос до свідомості, що і повернув Майю в реальність. — Магічне коло чужого елементу завжди гірше виходить.

Стефан з легким співчуттям дивився на сусідку.

— Думаєш?

— Скоріш за все. Не варто через це сильно засмучуватися.

Майя стиснула губи. Вона була не засмучена, а розчавлена. Як той абрикос, якого переїхали велосипедом, притому двома колесами підряд. Але слова Стефана мали резон. Адже це міг бути просто не її елемент.

Душа вимагала реваншу. Майя заплющила очі й спробувала згадати символи кола в руці червоноволосого. Вона не вірила, що цей нахаба настільки краще її, а значить і вона впорається з його заклинанням. Витягнувши руку, дівчина стала відновлювати руну за руною, візерунок за візерунком. Як не дивно, малюнок вона запам'ятала досить чітко. Залишилося тільки наповнити закляття магією.

Майя насупилася. Саме це виявилося найскладнішим. Втома в тілі все сильніше тиснула на м'язи. Магічне джерело виснажене, але Майя повинна активувати коло. Як інакше вона доведе, що чогось варта? Що гідна дочка людини, яка очолює цілу чарівницьку Академію!

Її поклик був почутий. Магія відгукнулася, та так, що у Майї перехопило подих. Її наповнювало, немов чашу. І так стрімко, що ось-ось піде через край. Коло почало втягувати в себе потік. Руку звело, ніби її опустили в киплячий котел. Майя скрикнула, і тут же очі засліпив зелений спалах. Через пелену долинув крик, а після гуркіт.

Перед очима прояснилося, і Майя застала притихлу аудиторію. Адепти завмерли й налякано дивилися то на неї, то кудись убік. Майя і сама розгублено вилупилася на навчальну дошку, де зяяло велике випалене коло. Там подекуди ще горіло зелене полум'я. Випалена деревина обсипалася попелом на підлогу. Навіть в кам'яній стіні залишився чорний слід. Майя глянула на свої руки. Її білі рукавички в густому сажі.

— Гмх...

Майя помітила мадам Пуфу, і їй стало дурно. Жінка сиділа на підлозі. Її обличчя і плаття теж покривав шар сажі. Капелюх жінки лежав неподалік. Краї головного убору спритно обгризав зелений вогник. Мадам Пуфа абияк встала і підняла капелюха. Побачивши замість павичевого пера обгорілу паличку, чародійка так сильно стиснула губи, що ті стали тонкою ниточкою.

Тишу аудиторії розколов гортанний крик. Годинникоголові тут же виникли позаду дами.

— Майя Семироз-с-с, — прошипіла мадам Пуфа, грізно розвертаючись до адептки. — Ви пройдете зі мною!

***

Майя смиренно дріботіла по коридору за вчителькою. Та швидко крокувала, важко сопучи й розмахуючи зіпсованим капелюхом. Знайомою дорогою дівчина зрозуміла, що її знову ведуть до ректора.

«Ну хоча б ведуть, а не тягнуть», — промайнула в голові Майї оптимістична думка.

Проходячи повз чергового вікна, вона побачила, що мадам Пуфа не єдина, хто став нагадувати сажотруса — Майя виглядала не менш ефективно: лице, плащ, штани — все в сажі!

Почувши, як відчиняються двері, Лісана знову визирнула через свої гори паперів:

— До професора не можна! Ох...

— Я ненадовго! — відрізала мадам Пуфа.

Професор Семироз сидів за столом навпроти чималого чоловіка з довгими густими вусами й моноклем в правому оці. Гость був у дорогому темно-синьому сюртуку, поруч на столі лежав капелюх-циліндр.