Розділ 6. Кабінет батька (2)

— Майя Семироз, — почулося крізь темряву. — Майя Семироз, ви мене чуєте?

Йдучи слідом за м'яким, але стривоженим голосом, Майя пробиралася через темряву. І та, нарешті, відступила.

— Майя, ви чуєте мене?

Майя підняла повіки. Над нею в тіні світилися два ока. Побачивши їх, дівчина мало не скрикнула. Невже вона таки потрапила в лапи демона?!

— Тихіше-тихіше, — спішно схопили її за плечі. — Все добре, ви в безпеці.

Майя здивовано подивилася на молодого чоловіка і визнала в ньому Ала. А блиск в його очах всього лише віддзеркалення від канделябрів в коридорі.

— Скільки пальців? — показав учитель два пальці.

— Два.

— Вірно, — посміхнувся Ал. — Можете встати?

Майя спробувала піднятися, але в голові запаморочилося. До горла підійшла нудота.

— Не поспішайте, — підтримав її Ал. — Обережніше.

Майя сіла і взялася за голову, але швидко спохопилася.

— У кабінеті батька демон!

— Що? — здивувався чоловік.

Майя спішно почала розповідати йому про те, що трапилося. Ал слухав, звівши брови.

— Ясно. Але я не воїн, якщо демон повернувся, нам потрібна підмога. Зможете йти?

Майя кивнула. Ал допоміг їй встати й підняв підручник, який вона впустила. Вони разом попрямували в хол. Вахтер на ім'я Гурзо— кремезний широкоплечий чоловік міцної статури — відразу зреагував на слова Ала без питань. Він захопив приховану під столом сокиру і вирушив у кабінет ректора. Ал і Майя пішли за ним. Коли вони прийшли, сумка Майї як і раніше стояла біля дверей директорської, недалеко лежав підручник з Травознавства. Але ось самі двері виявилися зачиненими, хоча Майя точно пам'ятала, що залишила їх відчиненими.

Гурзо спробував ручку дверей. Та не піддалася.

— Замкнені, — сказав він.

Майя і сама спробувала смикнути ручку.

— Як же так... — вирвалося в неї.

Гурзо дістав ключі й відкрив приймальню. Там було темно, як і в минулий раз. Охоронець включив світло і пройшов до дверей ректора. Ті теж були замкнені.

— Вибачте, ключа від кабінету професора Семироза у мене немає, — сказав Гурзо і присів. — Але бар'єр на замку цілий.

— Не може бути! — підійшла до дверей Майя.

Заглянувши за Завісу, дівчина скривилася від хвилі головного болю. Схоже, після удару зосередитися на магічних потоках стало складніше. Коли біль трохи вщухнув, Майя придивилася до замку. На ньому був виведене магічне коло, деякі нитки навіть були червоними, що доводило участь в заклинанні крові. Але воно дійсно було не пошкоджено.

— Не розумію... — прошепотіла Майя, відчуваючи, як до горла підступає новий напад нудоти.

Ал немов відчув її слабкість, підтримав за плечі.

— Дякую, Гурзо. На цьому поки все, — сказав він охоронцеві.

Майя мовчала, коли Ал повів її до виходу. Він щось їй говорив, але вона не слухала. Всі її думки були поглинені тим, що трапилося.

Як же так, невже їй все здалося? Але ж злодія в кабінеті вона побачила до того, як стукнулася головою. Тоді, виходить, злодій повернувся й убрав всі сліди своєї присутності. І раз повернувся, то зрозумів, що вона не добігла до охоронця. Але що більш важливо, як він не пошкодив коло на замку? Що взагалі тут відбувається ?!

Майя видихнула, їй було важко зосередитися. Голова все ще боліла, думки плуталися.

— Як прийдете додому, відразу лягайте спати, — сказав учитель історії.

Майя глянула на нього. Напевно, в його очах вона виглядає безглуздо.

— Професор... — зам'ялася вона, не наважуючись звернутися до нього на ім'я.

— Лан.

— Професор Лан, думаєте, я все вигадала?

— Ні, бачу, ви вірите в те, що говорите. Але щодо правдивості цього, на жаль, нічого сказати не можу.

Майя тільки слабо посміхнулася. Все ж для нього вона виглядає безглуздо. Але як же так? У неї ніколи не було подібних галюцинацій!

— Не прийміть за грубість, але, можливо, ви просто перевтомилися. Я чув, ви сьогодні випустили все магічне джерело. Це повинно було вас виснажити. Та ще звикання до місцевого клімату, зайві переживання через переїзд...

Майя похмуро глянула на вчителя — а чутки-то по Тайлогос розносяться спритніше за мух! Хоча професор Лан мав рацію — переживань за останні два дні було вдосталь. Раніше вона і за місяць стільки не хвилювалася.

—...Та до того ж — обережно продовжив чоловік, — вся ця ситуація виставляє нашого ректора чарівником, який не те що академію, навіть свій кабінет не зміг захистити.

— Ні! — відразу вигукнула Майя. — Батько — майстермайстер, яких одиниці!

— І я про те ж, — закивав професор Лан.

Майї нічого було на це сказати.

До гуртожитку вона більше не промовила ні слова. Професор Лан теж нічого не говорив. Біля входу він тільки загородив Майю від мадам Ігас, яка вже прибігла з хижим виглядом. Вчитель сказав їй не лаяти дівчину за запізнення і впустити без питань.

— Я дуже вдячна вам. І вибачте за проблеми, — сказала Майя, сором'язливо опустивши очі.

Вона попрямувала до сходів.

— Майя Семироз...

Майя повернулася до професора.

— Не хочу нагнітати ситуацію, але у мене до вас одне зауваження...

"Тільки одне?" — сумно подумала Майя.

—... Ви не повинні були лізти в кабінет батька, зрозумівши, що там порушник.

— Чому?

— Тому що це було небезпечно для вас.

— Я не знала, що там демон.

— Демон або людина. Не варто думати, що другі безпечніші перших. Запам'ятайте і надалі бережіть себе.

Майя здивовано подивилася на професора — його гарне обличчя спохмурніло до невпізнання. Дівчина кивнула. У наступну мить професор Лан мило посміхнувся і побажав їй доброї ночі.

Майя повернулася у свою кімнату, зачинила двері й тільки тоді дозволила собі зітхнути спокійно. Але тут краєм ока помітила рух в іншому кінці кімнати. Вона мало не скрикнула, побачивши там силует, спішно включила світло… І з полегшенням зрозуміла, що дивилася на своє відображення. Хоча і при світлі її вид залишав бажати кращого: зачіска зовсім розтріпала, білий плащ весь в пилу, а обличчя нездорово-бліде — привид і то рум’яніший буде.