Розділ 8. Золота монетка (2)

Звернувши в черговий коридор, Майя пішла вздовж галереї, поки не зупинилась на перехресті коридорів. Дівчина глянула то на один, то на другий. Вранці вона виписала номер кожної аудиторії на сьогодні, але в цьому замку спробуй знайти сам хоч одну. Набудували коридорів та поворотів, як тут взагалі бідні адепти орієнтуються? Даремно вона з Ельдаром не пішла. Але той так швидко поскакав вперед, вона й отямитися не встигла. І, як на зло, жодного старшокурсника на горизонті. Взагалі нікого.

Почувся другий дзвін. Майя напружено прикусила губу. З третім дзвінком почнеться урок, і буде соромно запізнитися через те, що не знайшла аудиторію. Дівчина спішно пішла в лівий коридор, дивлячись на номери класів. Попереду за рогом вона помітила чиюсь тінь.

 — Вибачте! — тут же поспішила на рух Майя, зрадівши хоч одній живій душі. — Зачекайте будь-ласка!

Але замість відповіді з-за повороту їй назустріч щось викотилося. Майя зупинилась і подивилася на золоту монетку під ногами. Дівчина схилилася, щоб підняти її і гукнути господаря. Та монетка раптом почала розкручуватися, поки не встала вертикально. Немов жива, вона покотилася по коридору. Але потім зупинилася і почала крутитися на місці. Здивована Майя підійшла до неї і тільки спробувала її підняти, як монетка знову прокотилася вперед.

 «Вона хоче, щоб я за нею йшла?»

Дівчина вирішила прийняти запрошення і побігла за монеткою, а та знову покотилася по коридору. І чим довше бігла Майя, тим сильніше хотілося дістати спритну втікачку. Це раптом стало дуже важливим. Ні — найбажанішим!

Перед черговим поворотом монетка раптом зупинилася і закрутилася на місці. Майя тут же впала на коліна і потягнулася жаданого золота. Але торкнутися його не встигла, як чорна туфля з'явилася з-за повороту і з розгону відкинула монетку носком.

Майя завмерла і закліпала, здивовано подивившись на туфлю.

 — Майя Семіроз?

Дівчина підняла очі і побачила професора Лана. Його явно спантеличив вид учениці, яка застигла перед ним на колінах. Майя озирнулася, але монетка закотилася казна-куди.

 — Що ви тут робите? — запитав професор. — У вас же зараз Історія Чарогір’я.

 — Так я на неї і йшла.

 — Невже? Моя аудиторія в іншій стороні.

Майя тільки розгублено посміхнулася — з поворотом таки помилилася ...

 — Вирішили прогуляти мій урок?

 — А? — тут же витягла обличчя дівчина.

 — Невже вважаєте історію таким нудним предметом?

Професор Лан дивився на неї майже з дитячою образою в очах. Майя швидко підскочила і спішно замотала головою.

 — Що ви! Зовсім ні!

Майя чесно виклала професору, як заплуталася в цих довгих і однакових коридорах.

 — Знайшли золоту монетку? — перепитав професор Лан.

 — Так, ви її тільки що кудись відкинули ногою.

Професор Лан спантеличено подивився на всі боки. Значить, не помітив і збив випадково.

 — Дивна монетка, як жива, — продовжила Майя. — Я тільки підійшла, а вона як розкрутилася і як покотилася. Я відразу за нею понеслася ...

Тут дівчина запнулася. А з чого це вона мчала за дивною монеткою-то? Та ще й як мчала — нічого і нікого не пам'ятаючи.

Майя напружено почухала пальцем скроню, але тут же зловила строгий погляд професора.

 — Майя Семіроз, — небезпечно понизився його голос.

— Я не вигадую! — спішно запевнила Майя.

 — Я не про це. Хіба вас не вчили, що не треба підбирати чужі коштовності або гроші?

 — Чому? — не зрозуміла дівчина.

 — Це небезпечно. Особливо в такому місці, як Чарогір’я. Подібні речі часто можуть бути зачарованими. І той, хто підбирає їх, може заробити навіть прокляття.

Майя злякано дивилася на професора. У тому, що монетка була не простою, вона вже не сумнівалася. Але щоб та несла прокляття ... А вона так бігла за нею, забувши про все на світі, відчайдушно хотіла зловити. Невже якби спіймала, наслала на себе яку-небудь скверну або щось страшніше?

 — Ой-й-ой ... — тільки й видихнула Майя.

 — Не лякайтеся, — помітивши знічені плечі адептки, пом'якшив голос учитель. — Я сказав, що таке тільки можливо. Швидше, з учнів хтось жартує над новачками. Але майте це на увазі і перевіряйте подібні речі через Завісу.

У супроводі професора Майя прийшла до дерев'яних широких дверей. На вході з боків урочисто стояли два лицарських обладунків з списами в руках. Притому один обладунок був явно зроблений на високу людину, а другий — на низького і широкоплечого. Хоча обидва відполіровані і блискучі, їх покривало безліч подряпин і вм'ятин, що доводило: у їх минулих власників була багата історія. З цікавості Майя підійшла до плечистий обладунку і потягнула руку до шолома, бажаючи доторкнутися загратованого забрало.

 — Не раджу, — сказав професор Лан.

Як на підтвердження цього щиток на шоломі сам піднявся, оголивши порожнечу всередині. І різко опустився, невдоволено клацнувши. Майя ойкнула і відскочила. І тут же зловила виразний погляд професора, де читалося: «І про що ми тільки що говорили?»

 — Я думала, це стосується тільки лежачих речей, а не стоячих, — запалали щоки Майї. Професор Лан тільки зітхнув. — І яке на цих обладунках прокляття? — глянула на шолом дівчина.

 — Ніякого. Але вони не люблять, коли чужі люди до них торкаються, — пояснив професор, беручись за виту ручку двері кабінету.

 — Вони? — повторила Майя і з побоюванням глянула на сусідній довготелесий обладунок.

 — Це заговорені обладунки минулої епохи. Вони володіють пам'яттю. Від того дуже гордовиті, якими були і їх господарі.

 — Але навіщо обладунки робити з пам'яттю? — не зрозуміла Майя.

 — Якщо надіти такий обладунок, то навички його минулого власника передадуться нинішньому. Але щоб носити подібні речі, потрібно заслужити їхню повагу. Інакше вони не будуть допомагати.

 — Навіть так ... — оцінююче подивилася на шолом Майя. — Вибачте, не хотіла вас образити.

Шолом тільки ворухнув забралом, ніби хмикнув.