Розділ 10. Договір бажань (1)

Майя розплющила очі і скривилася від огидного різкого запаху.

 — Все-все, прибираю, — запевнив хтось з боку.

Розплющивши очі, дівчина подивилася на професора Білозора, який схилився над нею. Він вирівнявся і закрив пробірку в руках. Чоловік кивнув комусь з боку і пішов повз ліжка до шафки. Там за столом сиділа молода жінка у світлій мантії і зав'язаними хусткою волоссям. Тут Майя і усвідомила, що знаходиться в незнайомому просторому приміщенні. Біля стін стояли шафи з банками і пробірками. А в кутку дзюрчав невеликий декоративний фонтанчик з чашами-черепашками.

 — Як себе почуваєш? — долинуло збоку.

Майя повернулася на голос батька. Він сидів на сусідньому ліжку і уважно дивився на неї.

 — Нормально, — задумливо відповіла дівчина. — А що сталося? Де я?

 — У медпункті.

Майя повела бровами і ще раз озирнулася. Вона здивовано оглянула світлу простору кімнату, засушені трав'яні пучки і вінки на стінах. Викликали питання і шафи з пробірками і баночками, де плавало щось підозріле. І ще більш підозріло це щось в деяких баночках ворушилося.

Все тіло нило, ніби Майю змусили розвантажувати вагон. І в грудях неприємно щемило — не інакше, як на серце поставили кругляк. Але інтуїція Майї підказувала, що скаржитися не варто. Особливо добре на це натякала глибока зморшка між брів батька, що видавала напругу на перший погляд безпристрасного обличчя.

Майя спробувала пригадати, що з нею сталося. Коли ж все згадала, то пошкодувала, що їй не відбило пам'ять.

 — Ох... — Почала вона підніматися. — Не знаю, як так вийшло...

 — Ми знаємо, — сказав батько. — Ти використовувала всі заклинання разом із зачарованого меча. Ти хоч розумієш, чим це могло закінчитися? — різко охолов голос ректора.

 — Прости… Я не зрозуміла, як це зробила.

 — Я попереджав тебе, що магію небезпечно недооцінювати.

Дівчина слабо кивнула.

 — Навіщо ти активувала всі кола? — примружився батько. — Про що ти думала, Майя?

Майя злегка знизала плечима:

 — Хотіла в ціль потрапити. І якось не помітила...

 — Не помітила?

 — Так. Я не дивилася на меч.

 — Для цього не потрібно дивитися. Чародій відчуває, коли використовує заклинання. На що ж була відвернута твоя увага, що ти не помітила активацію чотирьох бойових заклинань?

Батько казав спокійно, ледь проявляючи емоції. Але в цьому спокої ховалася буря. Майя бачила це по очах, якими ректор прибив її до місця. Але куди болючіше було читати в них досаду і роздратування.

 — Прости, — видавила з себе Майя. — Я не знаю, як так вийшло. Я це не контролювала...

Остання фраза була явно зайвою. Дівчина це зрозуміла по тіні, що лягла на і так похмуре обличчя батька.

 — Ти не можеш контролювати свою магію?

 — Можу, — спішно виправилася Майя.

 — Якщо не можеш контролювати магію, як збираєшся стати чарівником? Гірше мага нездари тільки маг, не здатний контролювати свій дар.

 — Чому ж? Є ще темні маги. Теж так собі хлопці, — буркнула Майя, але відразу зловила погляд батька, що дав їй добре зрозуміти: зараз краще не жартувати.

 — Не будьте такі суворі, професор Семіроз, — долинув з іншого кінця приміщення голос професора Білозора.

Майя і забула, що він тут. Виходить, все чув. Ох, яка ганьба!

Декан щось перемішував. Медсестра закінчила із записами, кивнула чоловікам і вийшла. Мабуть, розумно вирішила піти на час сімейних розбірок. Професор Білозір взяв стакан, підійшов до Майї.

— Добре, що головна постраждала вежа, а не ваша дочка, — сказав він ректору, а потім глянув на Майю і простягнув їй склянку. — Випийте. Це допоможе відновити магічний резерв. Ви повинні бути зараз виснажені.

Майя з вдячністю прийняла стакан з червоною паруючої рідиною. Обережно зробила ковток. Як виявилося, пар був холодним, а прохолодна рідина цілком прийнятного солодкувато-трав'яного смаку.

 — Про це я і кажу, — похмуро глянув на лікаря професор Семіроз. — Мене це не влаштовує. Я не хочу, щоб вона постраждала. І скажу відразу: якщо так триватиме, мені доведеться вжити заходів.

Майя прибрала стакан від губ, мало не поперхнувшись. Вжити заходів? Невже виставить її з Академії?

Але уточнити вона не встигла — двері відчинилися, і до них заглянула Лісана.

 — О, ви вже прокинулися, — осяяла секретар світлою посмішкою адептку. — Слава Небес! Вибачте, професор Семіроз, — повернулася вона до ректора, — але до вас пан Касс завітав. Раз така ситуація, мені скасувати вашу зустріч?

Професор глянув на дочку, а потім на чоловіка в білому.

 — Можете йти. Життю леді Майї нічого не загрожує, — зрозумів німе запитання декан. — Зі мною ваша дочка в надійних руках. Та й не варто змушувати чекати командира міської варти.

Професор Семіроз піднявся і вже хотів вийти, але біля дверей обернувся:

 — Тільки Корнелій, — гостро глянув він на чоловіка, — дізнаюся, що твої надійні руки...

 — Вони будуть застосовані виключно в медичних цілях, — розвів декан долоні, немов бажаючи довести їх чистоту.

Професор Семіроз злегка примружився і закрив за собою двері.

Після відходу батька напруга в повітрі видно зменшилася. Але Майї від того не стало легше. Професор Білозір розпитав її про самопочуття і пішов робити якісь записи за столом медсестри.

 — Мені потрібно оцінити ваш запас магії, — сказав учитель, дістаючи з внутрішньої кишені піджака білі шовкові рукавички. — Подібні сплески сили можуть нашкодити не тільки тілу, а й дару. Є ризик надірвати магічну душу, після чого чарівник ризикує втратити здатність до магії.

 — Я можу позбутися магії? — злякалася Майя.

 — Не панікуйте поки. Дайте для початку глянути, — витягнув декан переплетені долоні вперед, від чого почувся хрускіт.

Майя раптом захвилювалася, але вже від інтересу. Це було вперше, коли вона побачить, як працює чарівник-лікар. Тітка Емма магам-цілителям не довіряла, тому викликала тільки звичайних лікарів. А в дитинстві Майю завжди лікувала мама, і теж без будь-якої магії, не рахуючи заговорених відварів.