Хлопець стрімко йшов вперед повз чагарники, Майї доводилося майже бігти за ним. А потім він звернув в одну оранжерею. Дівчина завмерла біля входу, впізнавши це місце. Увійшла і насторожено подивилася на вже знайому квітку-людожера.
— За мною, — сказав їй Ельдар.
І він пішов до квітки. Майя здивовано подивилася на нього. Він же навіть без захисної накидки!
Квітка, відчувши адептів, підняла велику «голову» і випустила тонкі листя. Ельдар простягнув їй руку і... погладив одну з величезних пелюсток. Квітка злегка вигнулася, смикнувши листям, і покірно осіла назад.
— У мене гостя. Так що, будь ласка, не їж її, — прошепотів він квітці і глянув на Майю. — Не сьогодні, принаймні. — Майя насупилася. — Жартую, — посміхнувся Ельдар. — Йдемо.
Довелося докласти зусиль, щоб змусити себе наблизитися до величезної рослини. Та спостерігала за нею, повернувши величезну «голову» і тримаючи її весь час спрямованою на дівчину.
— Не сьогодні, значить... — видавила Майя, обходячи м'ясоїдну рослину уздовж стінки.
Заспокоювала тільки захисна накидка на плечах.
Коли небезпека була пройдена — поки, звичайно, не настане час повертатися тим же шляхом — Майя спішно пішла до Ельдара. Той уже чекав її в кінці оранжереї. Він відсунув пишні листя якогось екзотичного чагарника, і Майя побачила двері. Вони вийшли з оранжереї на терасу, що примикає до башти. Не тої, що недавно постраждала, як зазначила дівчина.
Ельдар підійшов до башти і відкрив наступні дерев'яні двері. Пройшовши невеликий тамбур, вони увійшли в круглу кімнату, центр якої займали гвинтові сходи.
— Ух ти... — видихнула Майя, оглядаючись.
Тут були скрині, з яких стирчали пергаменти або тканини. А ще згорнуті килими, стелажі. На стінах висіли шкури, Майя навіть не змогла визначити, яким тваринам належали деякі з них. Серед цього всього їй особливо сподобався глобус на столі у вітражного вікна. Він був старий, папір на ньому став пожовклим і зморщився, але кожен шматочок землі або моря був виведений від руки. Та ще з малюнками на кшталт морських чудовиськ в океанах. Майя застигла біля нього, розглядаючи незвідані моря і королівства, але не наважилася доторкнутися.
— Це все твоє? — повернулася вона до Ельдара.
Він ставив посеред кімнати невеликий стіл і два стільці один навпроти одного.
— Моєї сім'ї. Це те, що не встигли поцупити з Рубінового замку стерв'ятники, коли Яхонтів Червоних не стало.
— Тут багато дорогих речей, — озирнулася дівчина.
— Мізерна частина того, що було, — посміхнувся Ельдар. — Та й ці речі лише мотлох, що зберігався в нежитлових кімнатах. Це Корнелій все береже казна для чого.
Він сів на стілець і показав Майї зайняти місце навпроти.
— Накидку можеш зняти.
Майя поклала плащ і сумку на один зі сундуків і хотіла дістати рукавички, але Ельдар заявив, що це теж зайве.
— Але як я буду плести заклинання без рукавичок? — здивувалася Майя.
Може, Ельдар і міг собі дозволити творити магію голими руками, але вона б поки не ризикувала. Хлопець на її питання тільки наполегливіше показав на стілець навпроти.
— Довіряй своєму вчителеві, — злегка посміхнувся він.
Від тієї хитрої посмішки довіри у Майї нітрохи не додалося. Повагавшись, вона знехотя відклала рукавички і пішла за стіл.
— Ну, розповідай, що з твоєї магією? — запитав Ельдар, коли дівчина зайняла своє місце.
— Як сказати... Часом...
Насправді Майї не раз хотілося хоч комусь розповісти, що вона переживає на уроках Чароплетіння під час створення магічних кіл. І що її невдачі пов'язані не з несерйозністю в навчанні. Майя просто лякалася припливів своєї сили. Але ще більше їй було соромно зізнатися, що власний дар став перешкодою до досягнення мети — стати видатною чарівницею. Це ж до безглуздості смішно!
— Зрозуміло, — вислухавши її, сказав Ельдар.
— Правда? — здивувалася Майя.
Вона в усьому цьому мало що розуміла.
— Зрозуміло, що у тебе дисонанс з магічною душею. — Майя задумалася, згадавши слова професора Білозора. — Ти ж знаєш, що це? — по-своєму сприйняв її здивованість хлопець. Майя тут же гордо розправила плечі. Так, тепер вона знала, що це, і могла з розумним виглядом кивнути. — Дисонанс з магічною душею не така рідкість у чарівників, — сказав Ельдар. — Не знаю всіх причин, але найчастіше це просто недосвідченість під час використання свого магічного джерела.
— Але у інших таких проблем немає!
— Майя, велика частина наших однокурсників із сімей чарівників. Серйозною магією, може, вони не займалися до приходу сюди, але так чи інакше їх готували до навчання в Академії.
Майя тихо видихнула. Поки вона жила з тіткою, яка недолюблювала магію і її володарів, все, що Майя могла собі дозволити, це нишком читати книги про чари. Не думала, що ця прогалина так відгукнеться їй в навчанні.
— Гаразд, давай переходити до справи, — відвернув її від похмурих висновків Ельдар. — Витягни руки на стіл і починай плести заклинання.
— Яке?
— Крижаний Декантерс, — назвав він закляття з учорашнього уроку. Майя кивнула, хоча для неї це було важкувато, і вона сподівалася розпочати з чогось простішого. — І закрий очі.
— Добре ... Стоп, що? — здивувалася Майя.
— Так треба.
— Як же я буду плести заклинання, не бачачи його?
— Інтуїтивно. Будемо загострювати твоє сприйняття магії.
— І так можна? — напружилася дівчина.
— Досвідчені чарівники не дивляться собі на руки при кожному заклинанні, — зауважив Ельдар.
Крити було нічим. Дівчина видихнула і поклала руки на стіл, нагадавши собі, що треба довіряти своєму вчителю.
— Може, мені все-таки надіти рукавички? — запитала вона. — Не хочу обморозити руки...
— Ти вмієш плавати? — раптом просив Ельдар.
— Так, а що?
— Вчитися магії те саме, що вчитися плавати: поки боїшся води, будеш тонути. Не бійся пірнати в свою магію з головою, інакше не зможеш її контролювати.