Розділ 11. І не більше (3)

Ельдар і Майя поспішили за хлопчиком. Минувши невеликий коридор, вони на мить застигли від картини перед ними: у просторій майстерні повиснувши на великому стельовому свічнику смішно махав короткими ніжками пузатенький бородатий старий. Майя і Ельдар переглянулися — на люстрі висів їх декан — професор Чуб.

 — Лука! — зрадів хлопчикові учитель і помітив адептів. — О, ти привів гостей! — весело посміхнувся він.

І ця посмішка додала його почервонілому і спітнілому обличчю якоїсь шаленості. Він продовжував активно ворушити ногами і походив на хом'ячка, який біжить в колесі.

 — Майстер, що ви робите? — здивовано запитав Лука.

Старий зам'явся, опустивши очі. Ноги, які продовжували бігти, нітрохи не збавили хід.

 — Хотів би сказати, що ранкову зарядку, — крякнув старий, — але, на жаль, я став заручником.

 — Кого? — напружився Лука.

 — Чобіт, — відповіла Майя.

Ельдар і Лука здивовано подивилися на неї.

 — Вірно, леді Майя, — видихнув чарівник на люстрі і знову опустив очі на ноги. — На мені чоботи-скороходи.

Темно-зелені з підійнятими носками чоботи безперестанку рвалися вперед.

  — Це правда скороходи?! — засяяла Майя, не стримавши захоплення від легендарного взуття.

 — Вони самі, — не з такою радістю підтвердив старий.

Молоді люди пройшли в кімнату. Чародій попросив закрити за собою двері, щоб ноги не забрали його у двір, якщо він раптом зірветься з світильника.

 — І довго ви збираєтеся там висіти? — підійшов до старого Лука.

 — Люстра міцна…  Висітиму, поки тримаюся.

 — Як ви там опинилися? — не зрозумів хлопчик.

 — Повз пробігав і встиг схопитися.

Лука знову здивовано глянув на старого — висока стеля в два людські зрости викликала сумніви в можливості низькорослого дідка "пробігати" повз люстри.

 — Чоботи-скороходи можуть ходити практично по будь-якій поверхні, — почала згадувати Майя, — будь то стіни або стеля. Навіть по воді.

 — О, дивлюся, ви прочитали мій підручник наперед, — схвалив професор Чуб.

 — Тільки там не написано, як їх зупинити, — розчаровано помітила дівчина.

 — Бо це не загадка – достатньо зняти з мене чоботи.

 — Так давайте знімемо! — схаменувся Лука.

 — Сказати простіше, ніж зробити ... — нервово реготнув старий. Судячи з усього, він вже намагався зняти з себе скороходне взуття.

Ельдар і Лука взялися посувати під вчителя меблі, щоб дістати до його ніг. Юнак заскочив на стіл і допоміг піднятися Майї. Лука теж спритно видерся і вже хотів кинутися до ніг вчителя, але Ельдар схопив того за плече.

 — Не поспішай втрачати зуби, — порадив він.

Лука набрав повітря в легені, щоб заперечити, але старий сказав тому послухатися. Щось невдоволено буркнула, хлопчик кивнув. Домовилися діяти командою: Ельдар хапає ноги старого, Лука і Майя знімають чоботи.

Звучало все просто. Але, як виявилося, зловити шустрі ноги, які так і норовили зарядити тобі в ніс, завдання не для людей зі слабкими нервами. Ельдар тільки з п'ятої спроби зміг вхопитися за обидві ноги і міцно стиснути їх, не отримавши при цьому чоботом в око. Хлопчик і Майя тут же взялися стягувати з чародія взуття. Судячи з усього, чоботи з професора категорично не хотіли злазити, так як і Майя, і Лука витратили майже всі сили, щоб стягнути їх. А ще треба було зняти з люстри професора. Благо, хлопчик згадав про драбині в підсобці.

 — Ох, щоб їх, бестій позашляхових! — зітхнув старий, сідаючи на підставлений Ельдаром стілець.

Він глянув на тепер безвольно лежачі на підлозі чоботи і потер спину.

 — Навіщо ви взагалі їх наділи? — насупився Лука, ховаючи скороходи в коробку.

 — Так давній клієнт попросив полагодити, сказав «не слухаються». Мені потрібно було перевірити масштаб проблеми. А вони не просто «не слухаються»! Вони ж без гальм! Магічне коло, видно, розірвалося на візерунку, що відповідає за уповільнення. Варто розігнатися, і будеш мчати, поки підошва не спалиш.

— І ви не подивилися? — буркнув Лука.

 — Так дивився, але, очевидно, не помітив, — старий видихнув. — Ні, я занадто старий для таких забігів...

Він з тихим стогоном знову потер спину.

 — В саду професора Хедери можна знайти щось від болю, — запропонував Ельдар.

 — Було б непогано, — усміхнувся професор. — Сходи за тим ... — хотів вказати старий, але хлопець уже вийшов в коридор.

Миттю пізніше на вулиці почувся шум. Всі троє втупилися у вікно, за яким сковзнуло перетинчасте крило. Ельдар на їх очах підлетів у небо.

 — Він знає коротший шлях, — зрозуміла Майя.

Лука розгублено подивився на неї.

 — Залиш питання, — раптом попередив того чарівник.

Майя згадала, що професор Чуб, будучи деканом, теж знав про Ельдара, тому так швидко повернув собі спокійно-страждальний вид і продовжив потирати спину.

Поки чекали Ельдара, дівчина вирішила допомогти Луці прибратися. Професор Чуб встиг багато чого розкидати, поки намагався за щось ухопитися під час забігу. По деталях на столах і кресленнями на стінах стало ясно, що це майстерня магічних речей. Куди не глянь, стоять якісь химерні механізми, шкатулки, прикраси ... Піднімаючи розкидані креслення і інструменти, дівчина з тихим захопленням роздивлялася на полицях готові винаходи для чародійства.

Повернувся Ельдар з пучком трав, попросив дерев'яний посуд. Він став товкти траву ложкою, а потім дав хлопчикові, вказавши втерти це в спину чарівникові.

 — На час біль відступить, але краще попросити у Кор ... професора Білозора справжні ліки, — порадив Ельдар.

Через деякий час професор Чуб вже ходив задоволений по майстерні і роздавав вказівки молодим, що і куди ставити. Ельдар приєднався до збирання і, як зауважила Майя, не без інтересу розглядав навколишні речі. Їй трохи стало легше. Вона звикла, що однокурсник знайомий з магічним світом краще її, але, можливо, різниця між ними не так вже й велика.