Розділ 12. Три засновника (2)

Коли вони увійшли в клас, професор Лан підвішував згорнуте полотно до дошки, стоячи на стільці.

 — Спізнюєтеся, молоді люди, — зауважив учитель.

Ельдар вибачився і під цікаві погляди однокурсників повів Майю до вільних місць позаду. Вчитель теж провів їх поглядом. Майї здалося, він трохи звів брові. Та не втримав край полотна. Згорток з шумом розвернувся, пустивши в обличчя професора хмару пилу. Той скривився, чхнув і мало не впав зі стільця. Ледве встиг в останню мить схопитися за край дошки. Це так налякало Майю, що вона ледь не підскочила. Вчитель історії часто на уроках спотикався, щось впускав чи вдарявся.

 — Гарний, як ельф, та незграбний, як орк, — тихо хихикнув Ян, що сидів перед Майєю.

За що тут же отримав ліктем в бік від Олівії – старости їх групи. Та захопилась молодим вчителем ще з перших уроків. І це явно дратувало її сусіда по парті.

Перед адептами розгорнулася стара карта Цвіточа. Від центру місто ділили три широкі бульвари, які закінчувалися малюнком трьох замків: червоного, синього і жовтого. Учитель зліз зі стільця.

 — Отже, — усміхнувся професор Лан, струшуючи з плечей пил, — сьогодні ми підійшли до однієї з найцікавіших розділів історії Чарогір’я — заснування Цвіточа, відомого як Місто Химер. Думаю, ви добре знайомі з легендою появи нашого міста. Але, як кажуть, доки не впріти, доти не вміти...

Професор Лан ще раз чхнув, відкинув довге волосся назад і продовжив добре поставленим голосом лектора:

 — ... Понад п'ятсот років тому в Чарогір’ї відбулися події, нині відомі як війна Трьох Магів. А почалося все з появи одного з найвідоміших Темних Князів королівства Оскарії на ім'я Стратос. Скажіть мені, чим же він прославився?

З десяток рук піднялися вгору. Професор Лан кивнув одному з адептів:

 — Армією Тварюк!

 — Вірно! — задоволено підтвердив учитель. — Він прославився своєю могутньою Армією Тварюк. Міста на їх шляху менше ніж за день перетворювалися на руїни, а їх жителів зжирали живцем. Тварі ці стали ідеальною зброєю для війни: вони не втомлювалися, не спали і могли довго обходитися без їжі. До того ж вони були майже невразливі. Тільки уявіть, навіть відрубана голова монстра продовжувала кусатися, а безголове тіло трощило все на своєму шляху. Вбити їх можна було тільки... Яким способом?

Над партами знову піднявся ліс рук — нечасте видовище на уроках.

 — Пронизавши серце! — відповіла Лаура з першої парти. — Єдине слабке місце монстрів — це їх серце.

 — Точно! — закивав професор Лан. — Сила, якій міг позаздрити дракон або навіть вищий дух. Народжені магією, позбавлені душі і будь-яких емоцій, окрім люті, вони немов уособлювали кару цього світу. Зрозуміло, зупинити таку силу здавалося майже неможливим. Але на неможливе раптом спокусилися три Заклинателя Каменів. Отже, хто мені назве їх імена?

І знову з десяток рук вгору. Але професор Лан подивився на Ельдара, який підпер підборіддя і з розслабленим виразом слухав урок.

 — Може, ви, молодий чоловіче? Все-таки в вас тече кров одного з тих великих героїв.

Хлопець тихо видихнув і з тим же спокійним виразом піднявся:

 — Справжні їх імена невідомі, але найстаршого знали як Яхонт Червоний — Заклинателя Рубінів. Він прославився своїм глибоким знанням магії і незгасним прагненням до її вивчення. Другим був Яхонт Синій — Заклинатель Сапфірів. Він був найсильнішим магом в усьому Чарогір’ї і згодом став відомим воїном. Молодшого звали Яхонт Жовтий. Він був Заклинатель Гіацинтів і володів високими цілительськими навичками. Характерна його риса — вміння створювати неймовірно гарну магію. Він вірив, що краса здатна врятувати світ ...

Ельдар говорив так, немов читав за підручником. І Майя зрозуміла, він і справді знав це все напам'ять. Це його так в родині змусили вивчити історію свого предка?

 — Все вірно, — закивав професор Лан. — Отже, три мага придумали, як зупинити непереможну армію. Заручившись підтримкою лісового народу, так-так, — помітивши здивовані обличчя за партами, сказав професор Лан, — маловідомий факт, про який в підручниках історії не прийнято писати. Але від Армії Тварюк страждали всі мешканці Чарогір’я. Демони об'єдналися з людьми проти спільного ворога...

За аудиторією пройшовся тихий шепіт. Лісовий народ важко представити союзником людям.

 — ... Ось тут ми знову стикаємося зі сліпою плямою історії, — продовжував вчитель, — адже що саме сталося з армією, ніхто досі не знає. Про ту ніч один з помічників трьох магів написав всього чотири речення. Я вам процитую їх переклад, — професор Лан прокашлявся. — «Коло було величезне, а зірки приховані в пітьмі. Від реву здригалися небеса і гори, як у страшному сні. Та був зупинений ворог, і світанок настав в тишині»...

Професор Лан окинув зосереджені обличчя адептів і мило посміхнувся.

 — ... Коротко, але не ясно, — зітхнув він. — Тільки стає зрозуміло, що Армія Тварюк зникла за одну ніч.

Професор Лан підійшов до карти і почав розповідати, як після тих подій три мага за нагороду від людей і лісового народу звели собі по замку на найвищих пагорбах долини: Рубіновий Замок, Сапфірний Замок і Гіацинтовий Замок. Роками люди тягнулися до них, бажаючи жити під їх захистом. Він називав прізвища і показував, де зводили поселення перші жителі Цвіточа. І як поступово, рік за роком, росло в долині місто. Міцнішало і розцвітало, немов велика квітка.

В кінці уроку професор Лан з краплею смутку сказав:

 — На жаль, час зруйнував три великих обителі Яхонтів. Останнім пав Рубіновий Замок, не так давно...

Багато з адептів покосилися на Ельдара. Той і оком не моргнув, слухав вчителя з непроникним обличчям. Напевно, це дивне відчуття: чути на уроці історії про власного предка і сімейну трагедію.

Професор Лан повернувся за кафедру.

 — ... Чи є у вас по цій темі питання?

Ельдар раптом підняв руку. Професор Лан кивнув йому.

 — Ви не згадали Маскарона, — зауважив хлопець. — Вся ця війна почалася, тому що він дав Темному Князю армію.