Розділ 16. Підземелля (1)

 — Договір? Зі мною? — Ельдар зміряв хлопчика поглядом.

 — Ну... бо ти демон.

 — Даймон.

 — А яка різниця? Все одно з їхніх рядів.

Ельдар посміхнувся:

 — Та ти, хлопче, або дурний, або відчайдушний.

У хлопчика сіпнулися жовна:

 — Я знаю, що такі договори можуть закінчуватися погано для людей — так сталося з моїм батьком.

 — Твій батько уклав договір з демоном? — здивувалася Майя.

 — Так, собі на біду.

 — І тебе це нічому не навчило? — іронічно зігнув брову Ельдар.

 — У мене інша ситуація.

 — Усі так кажуть, — хлопець піднявся. — Вибач, я не зацікавлений водити справи з дітьми. За тобою доглядає старий і досвідчений чарівник. Ось у нього і проси допомоги.

Він попрямував до сходів. Лука розгублено стиснув губи і глянув на Майю. Та зітхнула і показала хлопчикові сидіти на місці.

 — Ельдар, — підбігла дівчина до однокурсника, який вже почав підніматися в кімнату. Той зупинився і глянув на неї. — Раптом це щось важливе, — припустила Майя.

 — Щось на кшталт «побий шкільного хулігана, він у мене цукерки віджимає»? Мене таке не цікавить.

Майя прищулилася на хлопця.

 — У мене вихідний, — нагадав Ельдар.

Дівчина задумалася, хмикнула і повернулася до Луки:

 — Ельдар тебе вислухає, — посміхнулася вона і на обурений погляд хлопця знизала плечима. – В тебе ж вихідний, значить, є трохи вільного часу вислухати його.

Вона схопила Ельдара за руку і потягнула до столу.

 — Його тільки що майже не з'їла квітка, — шепнула тому Майя. — Вважай, він життям ризикував, щоб тебе побачити. Навряд чи це через цукерки.

Неохоче, але однокурсник пішов за нею.

 — Гаразд, що у тебе? — Сів він за стіл навпроти хлопчика.

Майя присіла поруч. Лука відклав шапку, збираючись з думками. Помовчавши, він трохи схвильовано почав:

 — Як ви вже знаєте, мій батько ув’язнений в Співочій Кісток. Те, що я вам зараз розповім — секрет. Присягніться, що нікому не розкажете.

 — Умови ставимо? — примружився Ельдар. Лука знову зніяковів. Зустрівши докірливий погляд Майї, однокурсник хмикнув і кивнув: — Гаразд, ми нікому не скажемо.

Хлопчик схилився вперед і понизив голос:

 — Мій батько працював на Верховний Ковен. — Майя і Ельдар перезирнулися. — Так, на той самий Верховний Ковен... — Активно закивав Лука, коли зрозумів, що новина викликала потрібний ефект.

Верховний Ковен в королівстві Оскарії була найвпливовішою магічною організацією. Владою він поступався тільки королю, та й то далеко не факт. Робота на найвпливовіших магів Оскарії означала участь в справах, які є значущими для всього королівства.

 — Думаю, ви знаєте, що це дуже почесно для будь-якого чарівника, — сказав Лука. — І мій батько працював на них тут, у Цвіточі.

 — І що ж їм знадобилося так далеко на заході? — поцікавився Ельдар.

 — Він був одним із шукачів... — Лука зробив паузу, підкреслюючи значимість наступних слів. — Він шукав Армію Темного Князя. Розслідував історію перемоги над нею і ймовірність її повернення.

 — О, показна байдужість Ковена до Маскарона все-таки брехня, — хмикнув Ельдар.

— Професор Чуб знав про твого батька? — поцікавилася Майя.

Хлопчик похитав головою:

 — Майстер вчив батька, але не знав про його роботу у Ковена. Батько роками пропадав у підземних ходах міста. Особливо його цікавили підземелля замків Трьох Засновників.

 — Логічно, — погодився Ельдар. — Але хіба підземелля Сапфірового і Гіацинтового не були зруйновані разом з замками?

 — Не повністю. Мій батько горів ідеєю розгадати таємницю Трьох Засновників і часто через це ризикував життям. І звичайно, він був не єдиним шукачем. Він розумів — щоб обігнати інших, йому потрібна перевага. Цією перевагою стала угода з щурячою королевою. Її щури могли швидко пробиратися в зруйновані ходи, де чарівникові для проходження знадобилися б цілі тижні.

 — Ніхто не знає краще підземний світ, ніж його мешканці, — оцінив хід Ельдар.

 — Так, це дозволило батькові вивчити навіть важкодоступні місця. У старих тунелях він шукав сліди давньої магії. І він роками збирав її ознаки по крупицях. Але найбільшу знахідку він виявив саме в підземеллі Рубінового Замку.

 — А воно залишилося? — здивувалася Майя.

 — Академія стоїть на фундаменті Рубінового Замку, — кивнув Лука, — так що підземелля зберіглося набагато краще, ніж два інших. Майстер умовив ректора академії дозволити батькові відвідувати підземелля. Батько представив це все, як звичайне дослідження для історії. Він рік там блукав, поки не знайшов вхід до скарбниці Заклинателя Рубінів, оповиту аурою давньої магії. І там навіть виявився легендарний Цар Самоцвітів!

 — Непогано, — посміхнувся Ельдар.

Тепер він слухав Луку дуже уважно.

 — Що за Цар Самоцвітів? — запитала Майя, зрозумівши, що поки що одна не до кінця розуміє значимість знахідки.

 — Великий рубін, який був у посоху Яхонта Червоного, — пояснив Ельдар. — Один з найзнаменитіших атрибутів мого предка. Навіть моя сім'я не знала, де знаходиться скарбниця з цим артефактом.

 — Чому? — Здивувалася Майя. — Це ж було ваше підземелля.

 — Ти хоч уявляєш, яке це підземелля? — гостро глянув на неї Ельдар. — Багаторівневий лабіринт, карта до якого вже давно втрачена.

 — І ніхто з вашого роду стільки років не намагався знайти спадщину знаменитого предка?

 — Рід Яхонтів Червоних не бідували. Тому лізти в сумнівні катакомби майже ніхто не поспішав, — не без ноток гордості сказав Ельдар. — Звичайно, знаходилися окремі сміливці, які жадали слави і легендарної патериці Засновника. Але після декількох невдалих походів навіть вони облишали цю справу. Вигідніше і безпечніше було збагачуватися справами наземними, ніж підземними.

 — Мій батько знайшов дорогу до скарбниці, — продовжив Лука. — Але не дійшов до неї. Вона захищена старим заклинанням. Усередині побували тільки демонічні щури. Сам батько не ризикнув входити в місце, в якому навіть через п'ять сотень років все ще зберігається стародавня магія. Тому він залишив все, як є, і вирішив для початку повідомити Верховний Ковен.