Розділ 17. Тінь війни минулих днів (2)

Вони увійшли в тунель. Одноокий щурик біг попереду, замість мотка вказуючи їм дорогу. Новий лабіринт виявився ще більш заплутаним, ніж раніше. Навіть не вірилося, що вся ця мережа ходів була захована під територією академії.

 — Так щуряча королева не зраджувала батька Луки? — тихо запитала Майя, поки вони йшли за новим путівником.

 — Ні. Але вона давно хотіла звільнитися від договору, особливо після того, як Лука день тому перебив десятки її підлеглих.

Ельдар глянув на щурика, що біг перед ними.

 — Після того, як забрали Ждана Стародуба, королева шукала Луку, але він переїхав в будинок професора Чуба, і вона не могла його знайти.

 — Так виходить, інформатор набрехав Луці, — насупилася Майя. — Хтось переконав його вбити щурячу королеву, — вона задумалась. — Але тоді цей хтось повинен був знати про її договір з батьком Луки.

 — Так, про це могли знати ті, з ким його батько працював або... — Ельдар примружився, — або той, хто намагався переманити Ждана Стародуба на свою сторону.

 — Ти зараз про Маскарона? — здивувалася Майя.

 — Подібні трюки в його стилі. Він майстер дурити людям голову.

Ельдар на деякий час замовк.

 — Королева сказала, її колонію заманили темною магією. Щуролопи біжать до неї, як мухи до меду. А коли вас з Лукою оточили, королева просто хотіла забрати хлопчика.

Майя задумалася, згадавши, як щуряча королева принюхувалася до них. Значить, тоді вона відчула Луку.

 — Мабуть, той, хто влаштував навалу, сам хотів роздобути спогади батька Луки, — сказала вона, намагаючись зібрати в голові єдину картину нападу позавчора.

 — Або не допустити, щоб інші дізналися, як була зупинена Армія Тварей, — додав Ельдар.

Майя кивнула:

 — Треба ще раз поговорити з Лукою про його таємничого інформатора.

Щурик вивів їх в приміщення з високою стелею. Він пискнув, Ельдар вдячно кивнув, і маленький демон зник у темряві тунелю. Світло від вогняної бабки дозволяло побачити в новому залі абриси кам'яних воріт. Їх обрамляли гілки з шипами, а на самих воротах виднівся великий барельєф у вигляді двох змій, які тримали один одного за хвости — так само, як і на вході в лабіринт.

 — Це вхід до скарбниці? — запитала Майя.

 — Схоже на те.

Ельдар попрямував до воріт.

 — Ти хочеш зайти туди? — зрозуміла Майя і поспішила за хлопцем. — Навіть батько Луки не захотів туди йти, — нагадала вона.

Ельдар хмикнув:

 — Я хочу поглянути на неї до того, як сюди доберуться міські стерв'ятники.

Майя розуміюче кивнула. Їй взагалі-то теж було дуже цікаво, яка вона — скарбниця Засновника, в яку ніхто не входив кілька століть. Однак при погляді на Ельдара її кольнуло занепокоєння: однокурсник не зводив погляд від воріт. В його очах грав дикий вогник. Він з'являвся, коли Ельдара долали сильні почуття. Але зараз хлопець не виглядав захопленим або роздратованим. Швидше, поглинутим якоюсь нав'язливою ідеєю.

Вони зупинилися біля воріт. Поблизу вони виявилися ще більші, ніж Майї здалося на перший погляд. Масивні, кам'яні і старі, вони вселяли трепет своїм непорушним видом. Від них віяло древньою магією. Або від того, що ховалося за ними.

Ельдар скинув накидку, на його плащі проступила луска. Риси обличчя загострилися, а зіниці стали вертикальними. Майя мимоволі відзначила, що тут — в підземеллі — такий його вид вселяв ще більший трепет. Напевно, він перетворився, щоб бути готовим до будь-яких несподіванок у скарбниці.

 — Тобі не треба йти зі мною, — сказав Ельдар. — Це дійсно може бути небезпечно.

 — Я теж хочу поглянути на скарбницю, — зізналася дівчина.

Ельдар якось неоднозначно глянув на неї. Але не став сперечатися і підійшов до воріт. Два змія, які тримали один одного за хвости, утримували стулки замкнутими.

Усередині кільця було висічене магічне коло. І якщо інші руни дівчина впізнала (це були властиві замкам руни «Закрити», «Відкрити» та інше), то найнижча у вигляді витка з трьома крапками була їй незнайома. Ельдар теж розглядав саме цю руну.

 — Знаєш її? — сподівалася на ерудицію однокурсника Майя.

Ельдар кивнув:

 — «Древо».

 — Хіба «Древо» не по-іншому пишеться?

 — Це родова руна. Такі не вивчають на Рунології.

Майя згадала, що їм говорили на уроках про це: родові руни - особливий вид рун, які створювалися не для загального користування. Коли чарівник створює родову руну, використовувати її можуть тільки його нащадки. І тут значення має не стільки кров, скільки родова магія. Значить, Ельдар, по суті, був останнім, хто міг використовувати родову руну Засновника.

Що він і зробив, поклавши руку на ворота і направивши в символ магію. Руна спалахнула червоним, за нею загорівся і весь круг. Після чого почулося клацання, і змії відпустили хвости один одного. Ворота плавно відкривалися, обсипаючи з країв бруд. Майя і Ельдар подивилися в темряву, що розкрила їм обійми.

 — Не може бути... — видихнув він, побачивши щось всередині.

 — Що там? — тут же захвилювалася Майя.

Хлопець направив вогняну бабку вперед. Дівчина здивовано подивилася на кімнату перед ними. Вона була абсолютно порожня. Ельдар увійшов в неї і напружено озирнувся.

 — Коли встигли... — гнівно видихнув він.

Майя увійшла слідом за ним. Тут аура давньої магії немов вщухла. Точніше — в цій кімнаті взагалі не відчувалося ніякої магії.

 — Ельдар, що це значить? Хтось вже тут побував?

Ельдар розглядав стіни, дивився на підлогу, але теж нічого не розумів.

 — Кароліна, обшукай тут все. Може, десь є хід.

Ящірка слухняно зістрибнула і почала спритно бігати по кімнаті. Вона проповзла по всіх стінах і навіть піднялася на стелю, але повернулася з засмученим виглядом. Майя помітила, як Ельдар стиснув кулак.

 — Не може це бути помилкою, — хмурився він. — Щури були тут... Вони бачили скарбницю. Так де ж вона?

Вони вийшли за ворота. Ельдар був похмурішим громової хмари. Майя вирішила його зараз ні про що не питати, було видно, що він злиться. Але де вони помилилися? Якщо щури бачили скарбницю, значить, вона повинна бути тут.