Розділ 19. Таємні спогади (1)

На наступний день дівчина сиділа в кімнаті і писала конспект по уроку Чарівні Істоти. Їм поставили розділ по духам-спокусника, на кшталт перелесників та інкубів. Майя передчувала, як Ян буде жартувати на майбутньому занятті — він-то любитель всього, що спокушає та бентежить. Кароліна, пригрівшись у неї на колінах, солодко дрімала.

У двері постукали. Майя сказала ящірці сховатися за сумку, а сама пішла відчиняти, вже здогадуючись, хто там прийшов по її душу. На порозі стояла загрозлива постать мадам Ігас.

 — Через п'ять хвилин в холі, — не ставши розтрачуватися на вітання, постановила доглядачка. — Кожна хвилина запізнення — додаткова година роботи, — нарочито солодко приставила вона і пішла.

Закривши двері, дівчина почала носитися по кімнаті, змінюючи домашній светр на туніку і заплітаючи косу. У холі Майя встала біля ще кількох «засуджених» адептів. Один з них глянув на неї і кивнув приятелеві. Дівчина зрозуміла, що її впізнали. Що було не дивно після публічної сварки з батьком. Але в родинних стосунках з ректором є й свої плюси: ніхто її не чіпав з розпитуваннями крім, звичайно, Сави. Ту змусити мовчати хіба що липкою стрічкою можна.

Майї всунули в одну руку мітлу, а в іншу — граблі. Після мадам Ігас відправила учнів прибирати територію гуртожитку, але перед тим гостро глянула на кожного і попередила:

 — Застосування магії суворо заборонено! — відрубала вона. — Порушення продовжить покарання ще на день!

Майї дісталася алея недалеко від її корпусу, що йде від двору майже до самого бар'єра з ліхтарями. Робота спочатку дівчині не здалася складною. Подумаєш, пару годинок помахав мітлою. Але, побачивши повністю застелену оранжево-червоним килимом дорогу і газон, вона зрозуміла, що до вечері додому не повернеться.

Ближче до вечора під деревами зібралися гірки листя. Цвіточ вже огорнув багряний захід, і ще не до кінця опале листя золотило сквер. Між крон ще не повністю оголених дерев миготіли маленькі тіні — паркові феї готувалися до зими. У місті вони майже не зустрічалися, але в місцях проживання чарівників були не рідкістю.

Майя дометала до чергової гірки, як поруч єхидно сказали:

 — Мітла тобі личить, Семіроз.

Дівчина обернулася і ледве втрималася, щоб не скривитися. Ось що було справжнім покаранням, так це зустріти в вихідний обличчя, якими ситий по горло і в будні — Лаура і Рута стояли неподалік і з посмішкою дивилися на неї.

 — Ти зараз вилита відьма, — подала голос Рута.

 — Невже? — глянула на неї Майя. — Тобі, як рудій, видніше.

Лаура і Рута перезирнулися. Зазвичай Майя намагалася уникати розмов з ними. Але після зграї щурів і голема вони вже здавалися не настільки глобальною неприємністю в її житті.

 — Грубимо, — недобре примружилася багачка. — Обережніше, Семіроз. Тут тобі не академія. За тебе ніхто не заступиться.

 — Ця мітла готова з тобою посперечатися, — перехопила Майя древко і цілком однозначно покрутила свою «зброю». Деякий час вона і Лаура дивилися один на одного. Витримати погляд самовпевненої багачки виявилося складніше, ніж думалося. Але не неможливо. І та, видно, зрозумівши, що ловити тут сьогодні нічого, зробила нудьгуючий вигляд і махнула подрузі йти.

Майя проводила їх поглядом і почала мести далі. Треба ж, ще швидко відстали. Напевно, публіки не вистачало. І варто було дівчині вже розслабитися і повністю зосередитися на роботі, як збоку вже інший голос звернувся до неї:

 — Це ж треба, принцесу змушують бруднити руки!

Майя повернулася і вже мало не застогнала. Перед нею стояла Сава з блокнотом і олівцем в руках.

 — Добрий вечір, Сава, — видавила посмішку Майя.

 — Добрий, Майя Семіроз. Я ось проходила повз, а коли тебе побачила, очам не повірила: знову донька ректора щось видала, — приготувала олівець до роботи Сава. — Ну ж, колись, за що ж тебе покарали?

 «І справді, за що?»  — промайнуло в голові Майї при погляді в палаючі очі кращої пронози Академії.

 — Вибач, але мені ніколи базікати, — почала далі підмітати Майя. — Давай краще пізніше поговоримо.

— Але тоді новина вже не буде свіжою, — невдоволено зауважила Сава, а потім зміряла Майю поглядом. — А може, мені Яхонта Червоного розпитати?

Майя на мить звела брови, а потім продовжила мести.

 — Так і знала, що він причетний! — засяяла Сава і підскочила до дівчини зовсім близько, заглянувши в обличчя. — Ви прогуляли урок або вас застукали за поцілунками в бібліотеці?

У Майї трохи мітла з рук не випала.

 — Нічого ми не прогулювали, — фиркнула вона. — І взагалі, не вигадуй дурниць!

 — Ой-ой, а щічки-то запалали, — розпливлася в усмішці Сава.

 — У нас з Ельдаром ділові відносини, — відрізала Майя і почала мести ще швидше.

Сава прищулилася, допитливо дивлячись на дівчину. А та відчувала, як червоніє до кінчиків вух під цим поглядом. Ні, це вже не покарання, а якась мука!

 — Не подумай, я прекрасно тебе розумію, — не вгамовувалася Сава. — Яхонт Червоний — хлопець привабливий, чого вже заперечувати, — мрійливо закотила вона очі, але потім серйозно подивилася на співрозмовницю. — Однак нехай це не замилює тобі очі. — Майя перестала мести і здивовано подивилася на дівчину. — Адже про нього толком нічого невідомо, — зауважила Сава. — Де він пропадав всі ці роки і чому повернувся? І як він залишився живий, якщо теж був в Рубіновому Замку в ніч трагедії?

 — Що, навіть ти не змогла це з'ясувати? — іронічно посміхнулась Майя.

 — Ну, як сказати, слух один з його появою вже давно ходить.

Майя глузливо посміхнулася:

 — Слух?

Сава схилилася до неї і майже прошепотіла:

 — Річ у тім, що раз після тієї ночі він залишився єдиним, хто вижив, то які з цього викликають припущення?

 — Йому дуже пощастило.

 — Пощастило? Хах, а чи везіння це?

 — А що ж ще? — насупилася Майя, хоча вже підозрювала відповідь.

 — Так думають деякі, що він причетний до смерті своєї сім'ї.