Розділ 21. Чеканник Душ (1)

Відкривши вранці очі, Майя кілька секунд усвідомлювала, що з нею трапилося вчора. Вона боялася, щоб це не виявилося тільки сном. Але все було правдою: його губи на її губах, його обійми, його теплий погляд. Майя заплющила очі та занурилася глибше в ковдру. Вона не знала, від чого згорає більше: від щастя або сорому. Хоча ні — точно від щастя.

Відсунувши штори, Майя завмерла. Похмуру вулицю повільно засипали дрібні сніжинки. За ніч сніг присипав пухнасті смереки, застелив тонкою пеленою доріжки і газони. У світлі ліхтарів він переливався, як чарівний пилок.

Кілька секунд Майя стояла та просто спостерігала за першим снігом, а потім швидко зібралася і вийшла у двір. Кароліна, яка спала біля подушки, відкрила одне око і подивилася їй услід. Адептів ще не було видно, тому Майя пішла між деревами, залишаючи за собою ланцюжок слідів і розглядаючи, як переливається в світанкових сутінках білий покрив. У приморській столиці зими теплі, сніг випадав дуже рідко, та й то найчастіше був мокрий, зовсім не такий повітряний і свіжий, як у Цвіточу. Зими в Чарогір’ї завжди несуть в собі справжню сніжну казку.

Після сніданку Майя забрала сумку, підхопила Кароліну і поспішила на навчання. Академія Тайлогос виділялася на тлі темно-синіх гір і тепер ще більше нагадувала замок з льоду. Пройшовши ковані ворота, дівчина почула голос Люсі. Листя плюща не опало на зиму і було присипане пухким снігом. Як дізналася Майя ще раніше, доглядачка воріт була німфою, чий дух міг жити серед листяних рослин. До холодів вона ставала сонливою, але не менше буркотливою.

 — Швидше, скоро ворота закриються! — квапило обличчя адептів.

 — Доброго ранку! — засяяла Майя. — З першим снігом!

Люся сонно грюкнула віями-листочками, трохи струснувши з них дрібні грудки снігу. Вона відповіла дівчині і спантеличено проводила ту поглядом. А Майя йшла і не могла перестати посміхатися. Напевно, вона зараз дуже безглуздо виглядала, але їй було все одно. Вперше після приїзду сюди вона ні краплі не сумнівалася в своєму рішенні. Вона ризикнула всім, що мала до цього, щоб боротися за свою мрію. І вона буде боротися, і ніхто її не зупинить.

 «Навіть ти, батько», — майнула в голові думка, яка озвалася в грудях ниючим болем.

У коридорі Кароліна сповзла по сукні дівчини і прошмигнула за один з поворотів, щоб та спокійно йшла на урок. Майя увійшла в клас Основ Чароплетіння. Відразу глянула на парту в першому ряді: Ельдар вже сидів там і про щось говорив з Вівіаном. Він подивився на Майю, і на його губах ковзнула зрозуміла тільки їй посмішка. Хлопець проводив її поглядом до парти. Майї залишалося сподіватися, що за її рум'янцем від морозу не буде видно, яка вона схвильована.

Як тепер вони повинні один до одного ставитися? Як відтепер будуть проходити їх спільні заняття? Адже після вчорашнього давати йому тримати свої руки буде ще більш ніяково. Вже не кажучи про те, як складно буде Майї зосередитися на плетінні заклинань.

Всі ці думки крутилися в її голові, поки вона вішала зимовий плащ і діставала з сумки зошит з олівцем. Стефан переглядав свій конспект з намальованими магічними колами.

Шум затих, як тільки з'явилася мадам Пуфа. Вона оголосила, що урок пройде за повторами минулих заклинань, нові вони вивчати до іспитів не будуть.

 — Ви з цими спробуйте мене не зганьбити, — пильно оглядала вона адептів і затримала погляд на Майї. — Результати деяких досить виросли за останні тижні, але не задирайте носа. Вас чекає ще багато роботи, тому не розслабляйтеся і продовжуйте повністю віддаватися заняттям.

Пропустивши теоретичну частину уроку, мадам Пуфа почала ганяти учнів по заклинанням.

 ***

Після навчального дня Майя попрощалася зі Стефаном і хотіла вже піднятися в сад, як по шкірі пробіг мороз. Той самий мороз, який виникає, коли за тобою спостерігають. Дівчина обернулася. В кінці коридору йшли до виходу її однокурсники і інші адепти. Але ніхто з них не дивився на неї, а крім них нікого не було видно.

Майя вирішила, що їй здалося, тому поспішила на дах. Зрештою, вона все ще була схвильована перед зустріччю з Ельдаром наодинці. Ось, напевно, і розігралася уява.

Однокурсник чекав її під навісом класу Травознавства. Професор Хедера як завжди поралася десь в саду зі своїми «дітьми». Хлопець стояв, опершись на саму близьку парту до дверей. І чим ближче Майя підходила до нього, тим більше прискорювався її пульс. Ох, а вона ще думала, що раніше їй було складно залишатися спокійною поруч з ним.

 — Привіт, — посміхнулася Майя, намагаючись виглядати безтурботно.

Ельдар привітався і хотів щось сказати, але раптом злегка примружився і почав вдивлятися в неї. Майя, помітивши його реакцію, відразу насторожилася.

 — У мене щось на обличчі? — злякалася вона.

Невже залишилися крихти булочки з обіду?! Або, може, вона забруднила в чорнилі ніс, поки писала лекцію на Рунології? А раптом, і це буде найгірше, на її лобі за день вискочив прищ?!

Майя спішно почала відкривати сумку, щоб дістати дзеркальце.

 — Ні, все добре, — посміхнувся Ельдар, спостерігаючи за її метушнею.

Він відштовхнувся від парти і підійшов до Майї. І зробив це настільки природно і спокійно, що дівчині стало ще більш ніяково. Невже вона одна так хвилюється? А він поводиться, наче нічого й не сталося.

 — Тоді... — зам'ялася Майя, — йдемо у веж...

 — Як ти дивишся на те, щоб перекусити? — раптом перебив її Ельдар.

 — Перекусити? — здивувалася Майя. — Ну, напевно, це непогана ідея...

Однокурсник посміхнувся, обійшов її і попрямував до дверей, але, не дійшовши до них, раптом різко зробив пас рукою в повітрі. Це було настільки швидко, що Майя ледве встежила за його маневром. А потім почула ойкання, і перед її очима прямо на порожньому місці з'явилася Сава.

Старшокурсниця стояла з фотоапаратом в одній руці, другу тримала над головою, ніби щось намагаючись там знайти. Ельдар тим часом поруч стискав у долоні дзеркальний обруч, від якого на землю тяглася тонка вуаль, яка за пару секунд розчинилася, як дим.