Розділ 23. «Відрахована» (2)

Перше, що пробилося крізь безмовний морок, це тепло. Воно охопило серце, а потім запульсувало по тілу, зігріваючи до самих кінчиків пальців.

Майя розплющила важкі повіки. Спочатку вона побачила обличчя батька. Бліде і зосереджене. Він стояв біля професора Білозора, який сидів на колінах. Декан лікарів тримав над її грудьми руку в білій рукавичці, де оберталося кілька магічних кіл. Від них йшов жар, він вбирався в тіло Майї, немов в губку, і досягав самого серця.

За чоловіками стояла юрба адептів. Серед них Майя побачила напружене обличчя Ельдара. Він готовий був кинутися до неї, але професор Білозір в цей момент підняв на нього голову і злегка повів нею, попереджаючи хлопця залишатися на місці.

 — Леді Майя, — сказав він, помітивши, що дівчина відкрила очі, — ви чуєте мене?

Майя злегка кивнула. Здається, вона все ще лежала біля чаші, але снігу навколо більше не було. За батьком стояв професор Чуб, роблячи якісь маніпуляції над чашею. Повз його руки ковзав пар, що як довгі локони, спіраллю занурювався в чашу. Пар заповнював і весь зал. Значить, заклинання Майї знешкодили і тепер приводили амфітеатр в порядок.

 — Що сталося? — запитала Майя.

 — Ви перестаралися з магією, — м'яко вимовив професор Білозір. — Знову.

 — Перестаралися?

 — Вірно. Ви вклали майже весь запас резерву. Все вийшло, як і тоді.

Майя вражено подивилася на вчителя. Вона погано пам'ятала останні миті перед втратою свідомості, але як же вона могла переборщити з магією? Адже вона добре контролювала її. Всі ці місяці вона витратила на її приборкання, так як же...

 — З вами все буде добре, — прийняв її сум'яття за страх лікар. — З вашим резервом ви швидко прийдете в норму.

Майя почала сідати, і професор Білозір притримав її за плече. В очах трохи потемніло від різкого підйому.

 — Я зможу далі здавати іспит? — повернулася вона на декана.

 — Навряд чи.

Майя підняла очі на батька. Він був похмурий і явно роздратований.

 — Тобто, я здам його пізніше?

Професор Семіроз відповів не відразу. Він на мить примружився, немов звір, готовий кинутися на здобич. Це була майже невловима зміна, але Майя її розпізнала.

 — Я ж уже попереджав вас, леді Майя, — блиснув в його чорних очах недобрий вогник.

Хоч Майю все ще гріло тепло магії професора Білозора, по спині у неї побіг мороз. Вона відчула небезпеку, що проступила в металевих нотках голосу ректора.

І раптом ясно згадала, як в минулий раз вона лежала в ліжку медпункту, а він попередив її про заходи. Він не уточнив, але Майя і так знала.

 — Але це непорозуміння... — хотіла пояснити все вона.

 — Я не буду це більше обговорювати, — відрізав професор Семіроз. — Я відповідаю тут не тільки за вас, леді Майя. Може, ви й не хотіли, але наразили, крім себе, і інших учнів на небезпеку. Раз ваша сила настільки непередбачувана, їй не можна давати волю. Заради вашого же блага. Ви недостатньо контролюєте її.

— Професор Семіроз, дайте хоча б...

 — Досить, Майя, — обірвав її чоловік, вирішивши покінчити з формальностями. — Я дав тобі досить часу. Більш чекати не збираюся.

І це був той стрибок хижака, котрий не залишив Майї шансів.

 «Ти відрахована», — читалося в очах батька.

На мить Майї здалося, що вона летить в прірву. І від раптовості навіть не може поворухнутися. Вона розгублено дивилася на ректора. Те, що відбувається, їй стало здаватися сном. Кошмаром, від якого вона ось-ось прокинеться.

Але секунди йшли, а кошмар продовжувався. Батько стояв над нею, в очах його читався все той же вирок. Потім він розвернувся. Адепти відразу розступилися перед ним. Їхні обличчя висловлювали здивування. Напевно, ніхто з них не думав, що їх ректор-таки виставить з академії свою дочку.

Спостерігаючи за його спиною, Майя раптом почула стук коліс поїзда. Він знову уносив її з дому...

Вона стиснула кулаки, нігті вп'ялися в долоні. Біль змусила її прийти до тями. Вона глянула на руку, потім на другу. На ній не було рукавичок. Рукавичок, які їй передав батько...

Думка пронеслася в голові, струснувши її, немов від відра крижаної води. Вона підняла очі на чоловіка, який збирався піти.

 — Де вони?! — піднялася вона на ноги. — Де рукавички?!

Батько розвернувся.

 — Ваші рукавички тут, — вказав професор Білозір на пару рукавичок біля нього.

Майя одразу впізнала свої старі потерті рукавички.

 — Де інші рукавички? — втупила в батька погляд Майя.

 — Які рукавички? — запитав ректор.

Майя вражено завмерла. Всі осколки раптом склалися, показавши їй усю картину. І розуміння полоснуло її, немов батогом. Воно розсікло бажану ілюзію, і звідти, немов гній, вилізла жорстока, мерзенна правда.

 — Що ти мені передав, — не відводила погляд від батька Майя. — Лісана принесла мені їх.

Професор Семіроз злегка зігнув брову. І це було настільки природне здивування, що, якби Майя не знала правду, сама б повірила в його розгубленість.

 — Лісана, — знайшов він поглядом секретаря в натовпі.

Жінка вийшла. Вона була помітно напружена.

 — Я передавав адептці Майї Семіроз рукавички?

 — Ні, — відразу відповіла секретар.

Ректор подивився на дочку.

 — Схоже, виснаження вплинуло на твою уяву.

У Майї збилося дихання. Від такої брехні в обличчя вона на мить втратила дар мови. Вона хотіла знайти в натовпі Стефана, адже він сидів з нею поруч. А потім згадала, що в цей момент однокурсник відійшов привітатися з хлопцем зі старшого курсу майстрів і навряд чи чув слова Лісани.

 — Якісь ще питання? — запитав батько.

Його голос звучав так спокійно, майже безтурботно, але Майю від того пробило тремтіння. У неї не було доказів. Її слова проти шановного чародія і ректора Академії не матимуть абсолютно ніяких шансів. Адже інші не раз бачили її помилки і промахи. Він все прорахував.

 — Я говорив тобі, що до магії треба ставитися серйозніше, — сказав батько, спостерігаючи, як на її обличчі проступає усвідомлення програшу.