Розділ 27. Ритуал (1)

Мотузка впивалася в шкіру на зап'ястях, від чого долоні у Майї вже почали німіти. Всі спроби дівчини направити ману в долоні були безуспішними. Через Завісу було видно, як мотузка тримає заклинання у вигляді мережі на її руках, не даючи їй сплести магічне коло.

Майя йшла по темному коридору, а її плече до болю стискала широка п'ятірня мага, що йшов поруч в сірому вбранні. Він грубо штовхав її кожен раз, коли вона затримувала крок. І якщо за нею доглядав тільки один, то всі інші оточили батька і Ельдара, які крокували позаду. Хоча ті двоє навряд чи могли застосовувати магію, поки їх руки були зв'язані такими ж мотузками. Але вороги розумно не спускали очей з колишнього мисливця за головами і наполовину нелюда.

Попереду всієї цієї процесії йшла Лісана. Дівчина все дивилася їй в потилицю з туго затягнутим пучком волосся. Зростом вона була не вище Майї, на вигляд тендітна та проста в скромному діловому костюмі з піджака і довгої спідниці. Як і Майї, їй доводилося швидко крокувати, щоб тримати темп високих чоловіків позаду.

Спостерігаючи за нею, дівчина складала в голові картинку з дрібних деталей, які тепер набули нового змісту: Лісана підкидає Майї монетку, можливо, намагаючись якось нашкодити, адже вона знала розклад її уроків; ось секретар викликала Майю в дирекцію перед навалою щурів — напевно це теж була спроба нашкодити їй, і куди більш успішна, ніж перша; ось жінка відігнала щуроловів від Майї — вони швидко послухали її, та й не могли не послухати. Лісана не захищала її, зовсім ні. Просто не хотіла, щоб її помічники привернули до себе зайву увагу. До речі, Майя впізнала кілька обличь тих самих щуроловів. Лісана дала їм можливість проникнути тоді в академію і зачистити всі сліди темної магії, яка заманила демонів. Лісана ж розповіла про лист від тітки Емми, боячись, що Майю заберуть з академії. Вона навіть знала секрет Ельдара, адже в найперший день обмовилася про нього як не про учня, а «мешканця» академії. Тоді Майя здивувалася, але не надала цьому особливого значення.

Бачачи підозрюваних в деканах і вчителях, вони випустили з уваги того, хто, користуючись ім'ям ректора, володів майже такою ж владою, що й він. Той, хто знав про всі події в Тайлогос і слабкі місця в захисті замку. Вони не помітили сіру мишку, яка насправді виявилася сірим кардиналом.

 — Ти той самий кандидат, — почула Майя голос батька за спиною.

Напевно, ця правда потрясла його ще більше. Важко усвідомлювати, що весь цей час давав ворогові всі карти в руки.

Лісана злегка повернулася до чарівника.

 — Темний Князь може бути і Княгинею. — Повела вона краєм губ.

Майя раптом згадала, як при розмові про лист секретар сама зізналася, що слабкий маг. Тож не дивно, що батько не міг зловити нового Чеканника Душ: та зручно влаштувалася під дверима його кабінету і знала про його розклад — напевно сама його й складала.

 — Навіщо тобі моя дочка? — запитав ректор, і нотки паніки все-таки прослизнули в його рівному голосі.

 — Ти напевно вже зрозумів. — На цей раз Лісана не повернулась до нього.

 — Невже то кільце було для тебе... — тихо вимовив батько.

Майя повернулася і побачила похмуре обличчя чарівника. Він глянув на дочку, і в його погляді вона прочитала справжній страх. Ні, навіть жах.

Вона відвернулася, розуміючи, що тільки раз бачила таке обличчя у батька — коли він стояв над холодним тілом її матері.

Майя задумалася, що за кільце згадав батько, і згадала розповідь Сави про обручку, яку знайшли в лігві минулого Чеканника Душ. І це був останній відсутній шматочок картини — Лісана була тією самою коханою чорнокнижника, якого «стер» її батько.

У животі згорнувся крижаний ком страху, і Майя ледве не впала. Її знову різко штовхнули вперед. На плечі вже давно був синяк від хватки мага, як і долоні посиніли від мотузки, але дівчині було все одно. Вона раптом зрозуміла, чому Лісана не хотіла її відпускати. Якими б не були плани у цієї жінки, підсумок для Майї тут один...

— Тобі ж потрібен я, — вирвав її з думок голос батька. — Відпусти її і роби зі мною, що хочеш. Убий, якщо тобі це потрібно.

Лісана раптом зупинилася, встали й її помічники. Жінка повернулась і підійшла до батька майже впритул.

 — Я не хочу тебе вбивати, — холодно промовила вона, дивлячись ректору в очі. — Смерть — пощада, яку теж потрібно заслужити. Але й живим я тебе не залишу. Я заберу твоє майбутнє, як ти забрав його у мене... у нас.

Вона розвернулася і пішла далі. Незабаром вони прийшли в один з холів на першому поверсі. Частина стіни приміщення була закругленою — примикала до центральної вежі замку. Недалеко від опуклою стіни стояли ще озброєні чарівники. Біля їхніх ніг лежали перволітки і професор Білозір, покритий мохом. Лежав тут і Хрип-Костолом, пов'язаний і з кляпом у роті.

Один з магів вийшов Лісані назустріч і щось показав. Майя злякано зрозуміла, що він тримає за хвіст Кароліну. Та все ще спала, тому безвольно висіла в руках чоловіка.

 — Хрип-Костолом облажався. Тільки цю гидоту знайшли, — потряс він ящірку. — Ні в саду, ні в кімнаті Яхонта Червоного немає рубіна, — помітивши Ельдара, чоловік додав: — Я можу зайнятися ним.

 — Забудьте зараз про рубін, я сама займуся ним, коли тут закінчу, — вона роздратовано глянула на Хрип-Костолома. — Легше самій все зробити, ніж за вами потім виправляти.

Підійшовши до опуклою стіні, жінка дістала з кишені золоту монетку. Та спалахнула, і в руках Лісани сплелось магічне коло.

 — Ворота той відкриває, хто правду про них знає, — шепнула вона, спрямувавши заклинання на стіну.

Та ніби пішла брижами, а потім контури кам'яної кладки почали відступати, являючи високі двері. Вони були залізними і масивними, без розпізнавальних знаків. Не було у них й замку.

Лісана вийняла з кишені в'язку ключів. Знайшовши потрібний, вона піднесла його до дверей, і під ручкою відразу проступив контур замкової щілини. Майї згадалися слова професора Чуба про замки, які не можна зламати, так як вони показуються тільки своєму ключу. Якщо на цих дверях поставили такий дорогий захист, що ж за ними ховають?