Розділ 27. Ритуал (2)

Тут повітря було ще густіше. Камінь під ногами був теплим і пульсував від магії, що його переповнювала.

В руках жінки щось блиснуло. Три монетки з дзвоном впали на камінь, зробили одне коло навколо господині і розкотилися по сторонам нижньої сходинки. На їх поверхнях майнули руни, серед яких Майя встигла прочитати закляття зв’язування.

Лісана щось промовила, монетки спалахнули. Від них по колоні піднялися, немов змії, золоті ланцюги і обвили Майю, щільно прив'язавши до кристалу. Магія від золотих ланок проникала під шкіру, від чого ті немов впивалися в тіло голками. Дівчина глянула через Завісу і зрозуміла, що ланцюги виділяють порчу. Іншої магії від висмикнутих магічних душ не варто чекати.

Дівчина побачила, як батько піддався до неї, але двоє повалили його на коліна і підняли йому голову, щоб він дивився на дочку, але не рухався. Секретар глянула на ректора, і в її погляді відбилося захоплення. Це видовище було для нього. Він повинен бачити, як його дочка буде страждати і вмирати від рук тієї, у якої він забрав коханого.

Лісана піднялася до дівчини. Майя сподівалася, що її обличчя не сильно видає жах, що скував її не гірше ланцюгів. Це були її останні хвилини, і усвідомлення цього позбавляло можливості думати тверезо. Але вона все одно намагалася виглядати гідно. Мабуть, це була сама дурна її звичка — намагатися виглядати в очах батька гідною. І вона чіплялася за неї, адже зараз це було єдиним, що не давало їй зірватися.

Відчуваючи удари в скронях, Майя подивилась на Ельдара. Той, як і раніше залишався зосередженим. Не можна було зрозуміти, про що він думав. Але ж вона так і не встигла йому сказати найголовнішого...

Майя повернула погляд до Лісани, чий вираз тепер був повний тріумфу акули, яка ось-ось відкусить частину плоті у своєї здобичі. Чародійка піднесла руку з рукавичкою до грудей Майї.

— Тролячий Кристал, — раптом порушив тишу голос Ельдара. Лісана зупинилася і повернулася до хлопця. Той швидко продовжив: — Так зветься мінерал цієї колони. Хороший магічний провідник, відмінний матеріал для вівтарів. Незважаючи на свою криваву репутацію, популярний у чарівників...

 — Яхонт Червоний, я знаю, що ти хлопчик начитаний, — роздратовано відповіла Лісана, не чекаючи такого нахабства, — але якщо скажеш ще слово, я накажу насипати тобі на язик стружки горобини.

 — І все ж я скажу, так як життя мені дорожче язика, — нітрохи не зніяковів Ельдар. — У ритуалів з його участю є строгі вимоги, помилка може призвести до смерті всіх оточуючих.

Кілька найманців напружено подивилися на хлопця, а потім на Лісану.

 — Про що він говорить? — подав голос один з магів.

Жінка роздратовано глянула на чоловіка, потім оглянула насторожені обличчя інших.

 — Я зрозумів, що ви хочете зробити, — продовжив Ельдар. — Посилити магічне джерело. Тролячий Кристал, окроплений жертвенною душею й кров'ю, почне витягати з землі більше магії. Магія притягує магію. Чим більше енергії дати йому зараз, тим більше він буде брати сили з землі наступних кілька років...

 — Ми не на уроці, я не поставлю тобі «відмінно» за правильну відповідь, — скривилася Лісана.

 — Мене не оцінка хвилює, а моя шкура. Я навіть готовий вам віддати Цар Самоцвітів, якщо ви дасте мені свободу.

 — Вирішив зараз торгуватися? — вигнула брову чародійка, проте в її очах раптом відбився інтерес.

 — Я сподівався піти з академії, але мій перший план провалився. Я не дурень, щоб упустити нову можливість, — повів краями губ Ельдар. — Я не хочу вмирати. Принаймні, не так нерозумно.

Лісана опустила спрямовану на Майю руку і повернулася до хлопця:

 — Про що ти говориш, Яхонт Червоний?

 — Про кров, леді Лісана. У подібних ритуалах є сувора вимога до крові першої жертви.

 — Я знаю. Кров молодої, невинної, наповненої магією дівчини, — швидко перерахувала чародійка умови, мабуть, завчивши це правило на пам'ять.

 — Замініть жертву, — впевнено промовив Ельдар. — Вона не підходить.

Повисла тиша. Лісана втупилася на юнака, але той нічого більше не сказав. Жінка почала розглядати Майю, немов пояснення могло бути написано у неї на обличчі. Однак дівчина сама не розуміла претензію і тільки розгублено моргнула. Обличчя Лісани злегка витягнулося від якоїсь здогадки, і вона зло схопила дівчину за підборіддя.

 — Відповідай, Майя Семіроз, ти ще дівчина?!

 — Що? — розгублено дивилася на неї Майя.

 — Ти дівчина? — вимогливо повторила питання Лісана.

 — Хто в такому зізнається, — єхидно зауважив Ельдар.

Лісана роздратовано глянула на нього:

 — А ти звідки знаєш?

 — Звідти, звідки знаю й про три плямочки біля її серця.

Лісана на мить завмерла, потім грубо розв'язала шнурівку на горловині сукні Майї, подряпавши їй шкіру гострими напальчниками, відтягнула тканину і глянула на три маленьких шрами посеред її грудей. Жінка прибрала руку від вирізу та спопеляюче подивилася на Ельдара.

 — Зрозумійте правильно, леді Лісана, — винувато посміхнувся хлопець, — на ній не було написано: «Руками не чіпати, матеріал для ритуалу».

Серед найманців пройшовся тихий смішок. Лісана зиркнула, і маги відразу замовкли.

 — Замінити? — обережно запитав один. — У нас тут ще сім дівчат.

Лісана повернулася до Майї. Вигляд у неї був такий, немов у дитини вирвали з рук довгоочікувану цукерку і тепер намагалися підсунути прісний сухарик.

 — Поки що ні, це треба ще перевірити, — взявши себе в руки, промовила вона. — Несіть сюди мою сумку.

Майя напружено стала спостерігати, як жінка спішно перебирає свої речі, намагаючись щось знайти в сумці.

 — Ні, я не могла так прорахуватися... — бурмотіла Лісана.

Дівчина не розуміла, що задумав Ельдар. Чи був це якийсь план або він просто намагався виграти їй час. Але для чого? Допомоги чекати немає звідки, і всі вони зв'язані. Але зараз Майя була рада кожній секунді, що тримала її на цьому світі.